Той Хто Пройшов Крізь Вогонь і український кінопрокат
Прокат фільму "Той Хто пройшов Крізь Вогонь" дійшов до Рівного і я зміг нарешті дізнатись що ж воно таке, українське кіно.
Приїзду фільму до нас передувала довга передісторія, і дуже сподіваюсь, що мої дописи представникам компанії-прокатника таки прискорили цей процес. За цей час прочитав доволі багато рецензій. Більша частина з яких ні про що. Хтось проводить паралелі з фільмом "В бой идут одни старики", можливо. Ще хтось шукає негатив, хтось творить абсолютизацію саме на українському виробництві. Але все це чужі думки, а треба мати свою.
Нарешті в залі, світло гасне і перед нами знаменитий перший кадр – змучений льотчик в Андах. Гори вражають.
Далі сам фільм. Про дитинство, кохання, героїзм, жагу до життя. Про мови і єднання душ. Про добро і підлість. Є смішні моменти на кшталт "у мене еще рубль есть". Дуже багато містичних моментів, пов’язаних з козаками-характерниками. Ще є моменти коли сльози навертаються на очі і відбирає мову.
Я ні секунди не шкодую, що переглянув цей фільм. Нехай Іван Додока і не рятує світ як то усілякі брюси і вандами, але він герой на якого багато в чому варто рівнятись.
Одразу по завершенню фільму невелика прес-конференція з акторами Олегом Примогеновим та Олександром Ігнатушею, а також з продюсером Андрієм Суярко. Про що спілкувались вам детальніше розкажуть місцеві журналісти.
На завершення сеансу спробували залом проспівати "била мене мати березовим прутом …". Переглянете фільм – зрозумієте чому.
На виході із залу мене очікувало розчарування – колона, вишикуваних по двоє, користувачів голувідського ширпотребу, які чекають свого примітивного фільму про чергового американського невдаху.
Розчарування тривало недовго, адже в холі можна було сфотографуватись, взяти автограф і просто поспілкуватись з акторами. Приємні люди, які охоче спілкуються із глядачами.
Після перегляду знаю, що українське кіно це не щось ефемерне, це сформована самодостатня реальність високої якості. І Той, Хто пройшов крізь вогонь яскравий тому доказ.
