З першої зустрічі можна зробити три основні висновки, які без сумніву відіб'ються на роботі цього органу - Громадської ради при ГУМВС України в Одеській області. 

Висновок номер один: компетенція

Організація зустрічі була провалена. Склалося враження, що ініціативна група не читала нічого окрім спущеної з гори постанови Кабміну №996. Організація першої зустрічі з формування складу ради була покладена на трьох людей, з яких створили ініцітивну групу. Іх прізвища вказані на сайті обласного управління. Досить сувора жінка в погонах, що організовувала збори – це Гордієвська Любов Миколаївна, співробітник ГУМВС. Головував на зборах Каневський Кім Борисович – голова Громадської ради при ГУМВС в області попереднього скликання. 

Брак юридичних знань і розуміння законодавчих актів, що регулюють діяльність та створення громадських рад у ініціативної групи, у головуючого і у більшості тих, хто сидів в залі і активно щось пропонував призвела до того, що перші години 1,5 шановне товариство публічно намаглось вияснити, хто ж з присутніх не є представником організації з обласним статусом, аби не брати в раду міські організації. Міські організації, представники яких таки були на зустрічі намагались відбиватися та увійти в склад ради. В них нічого не вийшло, але то і не погано, бо в законом у цій країні передбачені ради на всіх рівнях, в тому числі і на міському. Але які то були суперечки, це варто бачити!

Висновок номер два: "громадськість" в штатному

Другим сильним враженням від зборів став персональний склад ради. Коли я зайшла в примішення, відразу зрозуміла, що людей "до 40" в залі не білше чверті. Я сиділа в першому ряду, фотографувала іноді на телефон і посміхалася тому хаосу, що відбувався. Уявіть собі портрет середньостатистичного члена нашої Громадської ради при ГУМВС – це людина, яка колись мала відношення до правоохоронних органів, чоловік, з серйозним поглядом, професіональними жартами і специфічним рівнем визнання прав інших людлей.

Так, коли я попросила подивитися в двох людей, що сиділи поряд зі мною список членів ради, який я випадково побачила в них в руках (попердньо ніхто нічого нікому не видавав) -  мені сказали: "Ні, не дам". При цьому дядя, що сидів за мною вирішив проявити свою чи то батьківську  чи то професіональну звичку і докорив мені моєю поведінкою. Мовляв, "дивно себе поводите, дівчино".

Пізніше я попросила в секретаря зборів той самий список, почала його фотографувати, на що жінка в погонах підскочила з президії і побігла виривати в мене цей список. Не буду коментувати, це зайве.

Портрет середьостатистичного члена ради доповнять похлопування по плечу, коли я була помічена тими дядьками, що сиділи позаду, в НЕ голосуванні за бувшого начальника УБОПа на посаду заступника голови ради. 

Висновок номер три: мотивація

Третім і вирішальним враженням від об'єднання цих людей і організацій, що вони представляють, в Громадську раду при ГУМВС України в Одеській області стало уявлення про те, що більшість не розуміє навіщо це об'єднання відбувається.

Тут варто внести ясність щодо мети створення громадських рад в Україні. Питання мети створення і діяльності рад при різноманітних орагнах влади регулюється законодавчими актами, в нашому випадку це зокрема Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» та постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

В цих документах йдеться про те, що громадська рада - це один зі способів здійснення громадського контролю за діяльністью органу, в нашому випадку орган - це ГУМВС України в Одеській області.

А на зборах головуючий не забув з нотками ностальгії згадати про те, що колись в ради було два співголови -- громадяньска людина і силовик. Наслідучи страдиції і не розуміючи, вочевидь, ролі громадської ради на посаду першого заступника голови ради було обрано людину, що була в минулому начальником УБОПа, і цитата "може зайти в УБОП при будь якій потребі". Таким чином учасники зборів вирішили виправити недолугість законодавця, що прибрав посаду співголови ради і силовика звідти.

Саме так українці зі старого режиму адаптують під стару систему всі нові та демократичні ініціативи, що лобіюються, а потім важко і довго втілюються в життя, українцями з нового режиму. 

Україннцями старого режиму я називаю тих, хто досі  живе в Радянській Соціалістичній Республіці Україна і намагається керувати цим суспільством і державою, керучись нормами та принципами 50-ти річної давнини. А українцями нового режиму я називаю тих, хто читає закони, поважає верховенство права, робить процедури в цій державі демократичними і прозорими, тих, хто будує цю державу, а не консервує суспільство.