Хто, хто, хто на Вкраїні живе?

У віковій психології, існує таке поняття як «когорта» - це покоління людей, які жили в певний проміжок часу. На них діяли однакові умови середовища, вони розвивались під впливом одних і тих самих явищ ( війни, епідемії, важливі події, наукові та географічні відкриття). Відповідно до вікового підходу, ці люди між собою будуть більш схожі, ніж зі своїми батьками чи дітьми, навіть  якщо соціальний статус в сім’ї лишається той самий.

В США це бейбібумери, мілієнали та альфи. В сучасній Україні теж стикнулись декілька когорт, настільки відмінних між собою, що стає зрозуміло, чому ж нам так складно дійти згоди на рівні суспільства.

Людина Радянська. Це покоління людей, народжених приблизно з 1950 по 1960 роки. Зараз їм від 50 – 65 років. Для них ВВВ це була вже історія, але яка ще мала вплив на життя. Вони росли на розповідях своїх батьків про військові часи, бачили залишки військової інфраструктури. Війна це важливий архетип цього покоління. Архетип героїзований, тобто військові дії не сприймаються, як щось страшне та жахливе, а навпаки як навіть бажане. Війна це буденність, яка може настати в будь-який момент і до цього необхідно бути готовим. Військовий – це зразок успішності та найбажаніша кар’єра.

Загалом для них є характерним переносити образи і стилі притаманні армії на все суспільство, та розглядати речі з огляду на їх прагматичність у складний час. Вони готові жертвувати правами заради досягнення Великої Спільної Мети, але в першу чергу правами тих соціальних груп, які вони відносять до маргіналів.

Як всі люди з тоталітарним вихованням, вони воліють мати прості відповіді на складні запитання, та негативно відносяться до «непотрібного» моралізаторства та філософствування. «Чому існує проблема? Бо в цьому хтось винен. Отже треба цього винного знайти і покарати». Типова форма мислення людини радянського типу.

Ця когорта симпатизує ієрархічності, суцільній владі та жорстким методам вирішення проблем. Загалом вона прихильно ставиться до радянського минулого, коли до військових дій були готові краще. Рівень прихильності коливається між періодичним ностальгуванням, «Ех! Как страну просрали» та невротичним нав'язливим бажанням «Вернуть все как было».

Їх роль в сучасному суспільстві не дуже приємна. Вони або вийшли на пенсію, і переймаються проблемами виживання, або є сервісним персоналом. Враховуючи суттєву зміну парадигми успішності в суспільстві, без радикальних змін себе, людина радянська не мала можливості піднятись вище рівня прислуги. Нехай навіть і не дуже бідної.

Кримінальний симпатик. Тим, хто був народжений в період між 60-ми та 70-ми роками, «пощастило» застати у зрілому віці, такий цікавий історичний етап розвитку України, як «дев’яності».

Це був час тотальної анархії та розгулу криміналітету. Кожен день людей грабували, ґвалтували та вбивали. Жорсткі часи, коли правоохоронні органи самі боялись стати жертвою.

90-ті характерні також і відміною багатьох радянських законів, що зруйнувало архетип «Законності» в думках людей. Якщо те, що ще вчора було заборонено, сьогодні можна робити, то можливо те що все ще заборонене теж можна робити? В той час, як  для радянського типу є не важливими права «маргіналів», для кримінальних романтиків свою важливість втрачає юридичне право. Порушення закону стає масовим явищем. Майже всі, хто застав цей період у віці від 25 до 40 років хоч декілька разів, але порушили закон.

На ринку переважає «дикий капіталізм». Купити задешево, перепродати «лохам» в десятки разів дорожче – головна бізнес-модель. Для такого покоління образом успішності є депутат-тушка. Він обманює людей, щоб отримати владу, а потім продає свій голос великому бізнесу за кілька мільйонів.

Для досягнення своєї мети можна переступити через закони юридичні, моральні та навіть фізичні. Ця когорта абсолютно нормально сприймає на посаді Президента двічі судимого гангстера, адже його підходи до життя не викликають в них особливого заперечення.

Кримінальні симпатики – основні власники ресурсів в сучасній Україні. Вони задають основні правила гри, і ті хто слідують ним мають непогані шанси на підвищення свого фінансового та соціального рівня. Для цього типу людей, дати та взяти хабара – це настільки природна річ, що вони навіть не задумуються над цим питанням.

Демократичний нарцис. Народжені наприкінці 80-х та на початку 90-х. Покоління людей, які виросли в той час, коли комуністична система повністю програла суперечку з демократичною системою. Це люди, для яких головним архетипом є «Демократія», яка усвідомлюється як дотримання прав та свобод громадян, високий рівень життя та гуманізм.

Може здатись, що це ідеальне покоління. Проте вони теж мають суттєві «особливості». В першу чергу, це примат «Я», над всім іншим. Це покоління індивідуалістів, які звикли до сервісу, обслуговування та всіляких підтримок власної значимості. Вони дуже прив’язані до комфорту та не мають бажання страждати заради якоїсь абстрактної ідеї. Вони звикли відстоювати свої права -  вимагають викликати менеджера чи дати книгу скарг.

Це молодь, у віці від 20 до 30 років. І вони вступають в жорстку суперечку з представниками двох перших когорт. Від радянських людей, третє покоління вимагає поваги до себе, та піддає сумнівам комуністичний стиль життя. Кримінальні романтики їм не подобаються тим, що саме вони, а не демократи володіють ресурсами та займають позицію панівного класу.

Покоління Х. Вони ще зовсім молоді, адже народились наприкінці 90-х, початку 2000-х. Покоління цифрової епохи та глобалізму. Те, що ми називаємо «новими технологіями», для них буденність. Вони виросли з мобільним телефоном, планшетом, бездротовим Інтернетом, пральною машиною та мікрохвильовою. Головна особливість цього покоління – воно буде дуже різнобарвне. Враховуючи, різноманіття педагогічних систем, способів відпочинку, доступних для відвідування країн, представники цього покоління виростуть дуже різними.

Сьогодні в Україні назріває соціальний конфлікт, між представниками демократії та криміналітету. Першим, для вдоволення своїх потреб необхідно значно більше ресурсів ніж людям радянського типу. Кримналітет в свою чергу не має жодного бажання цими ресурсами ділитись і забезпечувати своїй прислузі кращі умови праці та обслуговування.

Для демократів, саме ставлення до себе як до прислуги – викликає обурення та супротив. Починаються листи, скарги та позови до суду, кількість яких щорічно збільшуються.

Час грає на обидва боки. Криміналу він дає можливість закріпити свої позиції та зайняти краще місце для оборони. Демократи ж потроху підростають. Наразі в Україні 3 млн людей, у віці від 30 до 35 років, та ще 12 млн у віці від 20 до 30, які поступово зроблять демократичних нарцисів найбільшою соціальною групою, яка задає тон суспільству.

Радянська, як і кримінальна свідомість поступово відійде в минуле. Питання лиш в тому, коли це станеться, і як ми можемо пришвидшити цей процес?