Накипіло

16:38, 21.01.2012

Вже 20 років, як Українська держава живе своїм життям. Пішли на звалище історії: партія, Ленін, мрії про світле комуністичне майбутнє і можна з упевненістю сказати, що вже ніколи не повернуться. Пережили. Україна поринула в інший світ.Капіталістичний. З його суспільством споживачів, вічною гонитвою за багатствам, щурячими перегонами, набридливою рекламою.

У цій новій (для нас) епосі методи знищення людей набагато витонченіше. Вже не потрібно ставити до стінки, розстрілювати, відправляти в табори. Нас знищують духовно. За допомогою дуже потужного інструменту - реклами. Нам нав'язують різні нездійсненні ідеали. Реклама формує наші смаки, переваги. Щодня з'являється новинка техніки, людина постійно бачивши перед собою ці образи, прагне всими силами роздобути бажане. Але на цей момент, новинка вже зовсім не новинка. І ми починаємо відчувати собі незадоволеними, невдахами.

Одним підписом  президента транснаціональної корпорації на вулицю викидаються десятки тисяч людей. Звідси слідує черга самогубств, зруйнованих сімей і соціальної апатії. І чим це відрізняється від диктатур минулих століть? Інша обгортка, того ж продукту.  Мас-медіа - дуже сильний інструмент. За допомогою нього можна вчити людей, розвивати багатостраждальне громадянське суспільство. Замість цього нам всовують препарати від геморою,  здуття шлунку. У барвистих тонах рекламують алкогольні продукти, сигарети. З допомогою  всесильної реклами розіграли марення зі "свинячим", "курячим" грипом.Люди стрімголов побігли купувати "протиотруту" від цієї міфічної хвороби, а хтось дуже солідно заробив. Я повністю впевнений, що в майбутньому таких людей судитимуть, як судили диктаторів минулих епох. Чи потрібні нам такі цінності? Над цим варто подумати...

Я щиро впевнений, що нові принципи, які пропагує  Демократичний Альянс зможуть вивести Україну з цієї халепи. Суспільство, побудоване на сродній праці внесе гармонію і порядок в наше життя. Кожен повинен займатися своєю справою. Виплеск своїх емоцій, хочу завершити словама Григорія Савича Сковороди:

Чи є така пташка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на світі хоч одна людина, яка з малих літ не прагнула б відшукати в цьому житті своє земне щастя? Та кожен уявляє його по-своєму. Для одного це синиця в жмені, для іншого — журавель у небі. А скільки гірких розчарувань буває на схилі літ, коли розвіюються старі ілюзії і приходить прозріння! І тоді людина, яка досягла всіх земних благ, почуває себе глибоко нещасною. Якби можна було почати життя заново, вона прожила б його зовсім інакше. А вже пізно. Бо підступила та грань, за якою на неї чекають тліні вічний морок. А могло б початися безсмертя. Та душа не прокинулася вчасно, не піднялась над суєтою буття, не полетіла до світла, не пізнала справжнього щастя.