Життя в очікуванні громадянської війни, або Харків краще місто для життя.
Ситуація накаляєтьсі, паніка нагнетаєтьсі, конфлікт роздуваєтьсі. Військові експерти приїжджають читати лекції, приходять в телевізори, дзвонять на радіо. Розповідають як мені вижити, як мені ліпше здатисі, шо мені з собою взяти, рекламують снікєрси.
Кожен день все більше думаєш про вступ до Нац Гвардії, армії, спец батальйону міліції.
Дивитисі новини вже не просто неприємно, а реально небезпечно, бо ж серце завмирає, і здаєтсі більше не застукає.
Тривожний рюкзачок куплений, зібраний та спакований. Все по пакетиках. Ліки, документи, одяг, їжа, знову ж таки, снікєрси.
Звук сирени сприймаєтьсі як труби Ієрихона.
Корочє паніка.
Але то всьо лірика.
Реально ситуація інша.
Ворог лізе через паркан, голосно гавкає пес Палкан.
Шаблю гострю, вуса рощу.
І чого реально не вистачає, так це набоїв для кулемету. Кулемету, правда, теж не вистачає, але, якшо шо, на городі відкопаю. По давній українській традиції, вони там закопані, по 17 штук на сотку.
Я ж виріс в Незалежній Україні. Пережив разом з нею і щастя і горе.
Пройшов її гори.
Проплив її море.
І шо це я видумав? Пов'язати білу хустинку, й біженцем по світу скитатись.
Шо ж це я, мати свою не захищу?
Зря шолі я екстриміст?
Шкода, що вата мене не читає.
Слово повз вуха свої пропускає.
Як ти собі це все уявляєш?
Вийшов на вулицю
Крикнув Расєя!
І все так красіво
Акуратно, мирно і ціхо...
Добивсі свого!
Бандерівці здохли
А бидло хохлянськє землю свою віддало?
Романтично.
І ти дійсно так думаєш?
Неправильна назва цього твору. Треба так:
Життя в очікуванні війни, або... Ти шо дурний?
Ти хочеш жити в Грозному, Косово, Секторі Газа?
Ніхто ж не віддасть землю свою рашистській заразі!
То ж я собі тихо Keep calm and шаблю гострю, and вуса рощу.
