Заява Генерального штабу - профанація законів
Користувачі соціальних мереж та й рідні військовозобов'язаних активно обговорюють заяву Генштабу ЗСУ про те, що «військовозобов'язані повинні мати довідку з військкомату не лише для виїзду за кордон, а й для виїзду за межі адміністративних районів. Військовозобов'язаний, який в умовах, коли в державі проводиться мобілізація, має намір покинути місце проживання і виїхати за межі адміністративного району, повинен про це повідомити районного військового комісара і отримати дозвіл. Це не обов'язково виїзд за межі державного кордону, навіть переміщуючись по території держави».
Талалай зазначив, що ця норма була чинна в законі про мобілізацію, а "в Указі Президента України № 40/2015 визначені завдання щодо забезпечення більш дієвого механізму реалізації цієї норми".
Тепер давайте розберемося із такою заявою.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 22 Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені у Основному Законі, не є вичерпними. Конституційні
права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Порядок виїзду за кордон регулюється ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відповідно до ст. 6 громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордону випадках, якщо:
- він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю;
- діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням
сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
- стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому
заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
- він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
- він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань;
- він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;
- щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі;
- він перебуває під адміністративним наглядом міліції - до припинення нагляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає термін «місце проживання» - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Даний закон тлумачить «місце перебування» - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» також визначає термін «свобода пересування» як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
· у прикордонній смузі;
· на територіях військових об'єктів;
· у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
· на приватних земельних ділянках;
· на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
· на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
· на тимчасово окупованих територіях.
Свобода пересування обмежується щодо:
· осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;
· осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
· осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
· осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
· осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів
для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
· іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
· осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
· іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Представники Генштабу ототожнюють поняття «місце проживання», «місце перебування» та «свобода пересування» що є недопустимим.
Для втілення заяв Генштабу в життя необхідно змінити безліч законів. Вважаю, що за складної ситуації в країні Генштаб має займатися не популізмом, а стратегією перемоги.
