Je suis Ukraine. Je change. 2 фронти українців.

Ми, Українці, воюємо на 2 фронти.

1-й фронт – з Росією і терористами. Він намагається знищити всі потенційні зміни в Україні, і залишити сьогоднішню гнилу корупційну систему. Також цей фронт забирає життя кращих, найсміливіших, найвідданіших патріотів української землі. Ми не можемо цю війну виграти силою, але мусимо застосувати розум. Інформаційна боротьба має бути посилена. Ми переможемо, коли проблеми почнуться всередині самої Росії. Ми можемо впливати на росіян через соц. мережі, можемо тиснути на ЄС, аби він був жорсткішим до Росії. Кожен учасник цього фронту має бачити свої стратегічні цілі.

2-й фронт – нелюди старої системи, яка дозволяє собі розкрадати українців навіть під час війни. Вони готові відправляти на війну неозброєних воїнів, отримуючи свої корупційні заробітки навіть на військових закупівлях. Вони ремонтують на 10% від необхідного і користувачі цих ремонтів вже готові дякувати їм за це, не розуміючи, що це наші кошти, і ремонтувати держава мала б у 10 раз більше і якісніше. В житті ці нелюди займають найвищі посади, є поважними і шанованими людьми. І ключова проблема на цьому фронті – саме розуміння фронту. На цьому фронті ми можемо втратити або отримати надію, яка дасть сили перемогти і зовнішнього ворога. Але хто і з ким бореться? Українці досі не об’єднались в напрямі боротьби за реформи та з корупцією, бо тут значно складніше виділити, хто свій, а хто чужий. Якщо на 1му фронті можна заспівати «Путін ху*ло» і побачити підспівуючих, то на 2му фронті вчорашні організатори Антимайдану стали волонтерами і реформаторами. В силу наявності великої кількості грошей, вони готові купувати будь-кого і не жаліють грошей, аби залишитись в системі і залишити цю систему зручною для них та їхніх сімей. (Хочете перевірити чиновника? Подивіться на його родину. Це зазвичай дуже успішні бізнесмени, чиновники, працівники сусідніх держустанов.) Так просто вони не підуть, надто вже далеко вони зайшли. Для них або тюрма/переховування, або вони найповажніші люди. Втім, від наявності або відсутності наших дій на цьому фронті, від якості цих дій, залежить майбутнє України не менше, аніж від війни на сході. Адже, чи є різниця, буде нами керувати місцева чи російська банда? Зі своїми часом навіть важче, бо вони ж типу «свої», їх не можна скидати, бо буде ще гірше.

Втім, надія є. Є воїни на 2му фронті, вони вже об’єднуються в батальйони та роти. Все найскладніше – ще попереду.