Як Ваша мама вийшла заміж за 85 копійок.

Ми з друзями великі шанувальники гумористичних серіалів. Один з наших найулюбленіших - "Як я зустрів вашу маму".

Хоча, якщо замислитися на секунду, то ви будете в шоці від того, які історії зі своєї молодості розповідає батько дітям: про зневажливе відношення до дівчат, про азартні ігри та алкогольні вечірки, про порушення законів .

Але ж ми завжди хочемо бути взірцем для своїх дітей! Постає питання: "які саме історії я буду розповідати своїм дітям?" Це мають бути такі історії, щоб вони пишалися мною та своїм батьком.

Думаю, в цьому циклі розповідей обов’язково буде історія, яка трапилась з нами сьогодні.

Отже, слухайте дітки, як ваша мама боролася за своє право побратися за 85 копійок.

Не думайте, що мама в далекому 2012 році була жебраком і не мала коштів на урочисту церемонію.

Справа в тому, що ми з вашим батьком вирішили зупинитися на виїзній церемонії в колі друзів та родичей, на мальовничий галявині та з гарною ведучою, а не тітонькою з начесом, яка голосно промовляла б: "Дорогие брачующиеся"...

А це означало, що від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану (далі буду його називати ЗАГС) нам потрібна лише печатка в паспортах та отой рожевий папірець - "Свідоцтво про шлюб". І жодних урочистостей.

Ваша мама, як активна громадянка своєї країни, вирішила попередньо ознайомитись з законодавчою базою, бо корупція на той час в Україні в державних установах процвітала (знаю-знаю, зараз в це вже важко повірити).

Отже, озброївшись витягами з Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та Постановою Кабміну "Про затвердження Порядку надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану", а також фото-рушницею, молоді та натхненні Ліза і Костя пішли подавати документи до Дзержинського ЗАГСу м. Харкова.

Щоб ви розуміли розмах трагедії: питання було дуже принциповим. Бо ваша мама вже загорілася ідеєю зареєструвати шлюб саме за 0,85 грн. Щоб вам розповідати цю історію та "позмагатися" з історіями моїх батьків про газировку за 3 копійки та морозиво за 18 - ціни в СРСР.

В ЗАГСі:

Я одразу обнишпорила всі стенди в пошуках якогось прайс-листа, намагаючись знайти там щось незаконне. Але нічого не знайшла. Навіть стенду.

Зайшли до кабінету, взяли бланк заяви та квитанцію на 0,85 грн. – держ. мито, обов'язкове до сплати.

В мене мало сльози радості не навернулися на очах: "От дурепа, погано про працівників ЗАГСу думала. А вони ж кристально чисті перед людьми. Копійчини зайвої не попросили".

Заносимо заповнену заяву та квитанцію про сплату, обираємо дату, отримуємо інструкції щодо подальших дій...

І тут! Наче грім серед ясного неба! "За три дні до призначеної дати  принесіть паспорти та сплатіть 120 грн за церемонію"

Я ж їм у відповідь: "Стривайте. Нам урочиста церемонія не потрібна, що ми й вказали в заяві. А за звичайну реєстрацію шлюбу ми маємо за законом сплатити лише держ. мито".

І дістаю із широких штанін Закон та Постанову. Тьотушка дуже уважно їх вивчає (наче бачить вперше).

І видає сакраментальне: "Але ми керуємось прайс-листом, що нам надало Головне управління юстиції".

Я: "Це все чудово, я б дуже хотіла з ним ознайомитися, нажаль, не побачила ніде на стенді. У будь-якому випадку, звичайна реєстрація не входить до переліку платних послуг". Чую голос з-за дверей (де, мабуть, сидить їх начальник): "Не хочуть платити - нехай не платять!".

Тут вже й Коса понесло. Каже: "А що ж то за такі обов'язкові послуги, які мають сплачуватись за бажанням? І чи попереджаєте ви людей, що ця сума не є обов'язковою до сплати? "

На цьому одна з тьотушек в кімнаті видає взагалі геніальну фразу: "Ну вы ж знаете, что такое обязательно-необязательные услуги? И вообще, для малоимущих мы делаем исключения"

Краще б вона цього не казала... Бо тут ми їй виплеснули все те, що думаємо про хабарників та здирників, про права людини та ставлення до законів та про «обов'язково-необов'язкові послуги».

В свою чергу я наслухалась, що я виродок, бо в такий щасливий для кожної жінки день качаю права. А ще, що я довго не проживу, якщо буду близько до серця брати такі дрібниці, як 120 гривень. Та що ми справляємо нужду проти вітру, умовно кажучи, коли бодаємось із системою.

Втім, вони тон змінили через якийсь час нашої суперечки і визнали, що вони неправі, але їх до здирництва змушують система та керівництво.

Цікаво, чи згадають вони нас за 2 місяці, коли ми принесемо їм паспорти і, звичайно ж, відмовимось ще раз сплатити їх " обов'язково-необов'язкові послуги"? В будь-якому випадку, ми всі знаємо, на чиєму боці правда.

І що на камеру (без якої ми тепер до того ЗАГСу ні ногою) вони будуть завсім інакше співати.

Тут ще треба дописати концівку для дітей. Але думаю, що й "та жили вони довго й щасливо" згодиться...