У пошуках власного шляху

Частина перша. Партизани на троянському коні (тобто кілька слів про фемінізм і гендер :)  )

Одразу зазначу, що висловлені мною думки в жодному разі не можуть сприйматися як позиція партії, і можуть повністю не розділятися її членами та правлінням. Також я не претендую на виключну правоту чи вичерпність у висвітлені теми. Стаття написана крізь призму моїх цінностей, знань, досвіду і спостережень. Це лише спроба зупинитися і замислитися.

Я по черзі в своїх роздумах звернуся до таких питань, як фемінізм, гендерна політика (частина перша), самореалізація жінки і материнство, підтримка сім’ї (частина друга).

І. Що спільного між фемінізмом і партизанами?

Коли пробуєш розібратися з поняттям «фемінізм», то складається враження, що скільки існує жінок, які називають себе феміністками, і чоловіків, які не люблять дане слово, стільки ж і існує визначень даного поняття, тобто кожен розуміє щось своє. І не дивно, як пише наша славна Вікіпедія «Загальноприйнятого визначення поняття «фемінізм» немає. У літературі існує більше 300 тлумачень цього терміну». На німецькомовних ресурсах можна нарахувати понад 17 тем, які так чи інакше знаходили собі притулок під терміном «фемінізм». Проте, якщо ми хочемо застосувати щось на практиці, то визначення і відповідно розуміння явища має бути максимально чітким. Уявіть собі, що лікар на наші скарги відповів: «Загальноприйнятого визначення щодо того, що у вас за болі немає, існує більше 300 тлумачень…»

Допомогти в таких випадках може звернення до історії виникнення і розвитку. Отже, слідами фемінізму.

Фемінізм як теорія і світогляд виникає наприкінці 18 на початку 19 століття. Основним поштовхом вважаються буржуазні революції, в результаті яких був закріплений каталог прав людини, при цьому носіями цих прав визнавалися лише чоловіки, жінки ж згадувалися дуже обмежено. Як реакція на таку вибірковість в середині 19 століття в багатьох країнах Європи, в США та Австралії розпочалися жіночі протести (так звана перша хвиля жіночого руху). Основною вимогою було  надання жінкам права обирати і бути обраними в органи влади. Крім того, висувалися вимоги про скасування цивільно-правової залежності від батька чи чоловіка, однакову оплату за однакову роботу, доступ жінок до університетів, усіх професій і посад. В деяких країнах основні вимоги руху протесту були реалізовані, крім того, тиск складних економічних умов і в 20-х роках 20 століття перша хвиля поступово затихає.

Зрозуміти причини і значення другої хвилі фемінізму, що мала початок  в 60-х роках 20 ст., можна розглянувши умови, в яких перебували жінки. Беру для прикладу Німеччину. В середині 60-х років 20 ст. в Німеччині дівчата (перед усім з селянських і робітничих сімей) дуже рідко навчалися в старшій школі, в університетах теж було значно більше хлопців ніж дівчат, практично не було жінок науковців чи викладачів, лише третина жінок працювала. Загальна правова ситуація жінок не відповідала чоловічій. Так, наприклад, чоловік як законодавством закріплений «голова сім’ї», міг одноособово приймати обов’язкові рішення, до 1962 р. жінка не мала права без згоди чоловіка відкрити рахунок в банку і розпоряджатися ним.  Аж до 1977р. в цивільному кодексі було прописано, що жінка для влаштування на роботу потребує дозволу чоловіка. І навіть якщо чоловік дозволяв дружині працювати, то він мав право розпоряджатися її зарплатнею. Зґвалтування в сім’ї розглядалося як «виконання сімейного обов’язку».

При цьому основною причиною такого становища була пануюча думка про те, що жінка саме через те, що вона особа іншої статі, є наче людиною «другого виду», що одночасно означало «другого сорту». Тобто мала місце дискримінація за статевою ознакою. При цьому не лише як переконання в головах окремих людей, а і як закріплена законодавством норма.

Ще один важливий момент. Мова іде про 50-60-ті роки в Німеччині. Післявоєнний час. В країні відчувалася нестача чоловіків. Вся важка фізична робота від розбирання руїн і аж до будівництва нових будинків, доріг, що раніше виконувалася чоловіками, лягла на плечі жінок. В таких умовах  жінки по-новому переосмислювали свою роль в суспільстві.

Отже, фемінізм на практиці являв собою боротьбу проти дискримінації жінок за статевою ознакою. Він виник як реакція на суспільну проблему і був повністю виправданим. Кожна жінка має бути вдячна жіночому рухові за досягнуті ним результати.

Це була ситуація і відповідь на неї в Німеччині. Повертаємося до наших реалій і фемінізму в Україні. Сьогодні в Конституції України закріплено, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». І далі увесь розділ ІІ Конституції про права і обов’язки, як і будь-які інші нормативно-правові акти,  не розділяє людей за статевою ознакою. Ми винесли усі права за межі «чоловік/жінка» і прописали їх єдиною нормою, як права людини/громадянина/особи.

В такій ситуації представники феміністичного руху змінили рівень (вимір) існування проблеми: з рівня «рівності прав» перекочували на рівень «рівність можливостей». Давайте дивитися тоді не в документи, а на реальне життя: жінки сьогодні навчаються в школах, університетах, займаються науковою роботою, опанували усі можливі професії, види спорту, ведуть власний бізнес, часто заробляють більше чоловіків і уже частіше відіграють роль «голови сім’ї», беруть участь у громадському і політичному житті…. Існує повна свобода вибору своєї реалізації: від самостійної, рішучої бізнес-леді аж до  спокусливої лялечки біля чоловіка-лідера, від багатодітної мами і аж до партнерки в гомосексуальних стосунках.  Ніхто нікого ні до чого не змушує і не забороняє. І якщо в окремих сферах громадсько-політичного, професійного життя жінок менше ніж чоловіків, то це не тому, що для них не створені рівні можливості, а тому, що в даних сферах в силу своїх фізичних, психологічних особливостей, жінки або програють в конкуренції з чоловіками (точно так, як в інших сферах виграють) або, що частіше, роблять інший вибір.

Якщо проаналізувати усі висловлювання і вимоги феміністок, то стає ясно, що «дискримінація» жінки нерозривно пов’язана з природньою функцією - народженням і піклуванням про немовлят. Проблема «дискримінації» знову змінює місце дислокації і перекочовує на ще один рівень - «обмежуючі стереотипи щодо чоловічої і жіночої ролі». Далі висувається вимога перерозподілу ролей і ми опиняємося в темі «гендерна політика» (одна з провідних тем фемінізму сьогодні). Цієї теми я торкнуся трішки пізніше.

Інші теми, якими сьогодні опікується фемінізм, хоча і є реальними проблемами, але навряд чи мають свою специфіку в статевій ознаці.

1. Насильство проти жінок.

Але насильство існує і по відношенню до чоловіків, дітей, людей похилого віку, тварин, жінок щодо жінок… І причиною виступають, як правило, психічні відхилення в особи-агресора. Можливо, набагато ефективніше з цією проблемою справлятимуться організації на зразок, наприклад, німецької «Проти агресії і насильства», яка займається питанням комплексно. Чи дійсно нам потрібно ділитися на статі, щоб побороти цю проблему?

2. Трудові права.

В попередній статті я згадувала про те, що роботодавці – це не благодійні установи. Але вони і не дурні. Невже роботодавець не візьме на роботу розумну, активну жінку, що приноситиме йому прибуток більший, ніж три чоловіки разом взяті тільки тому, що вона - особа не чоловічої статі? Чи він звільнить з роботи таку жінку і візьме на її місце «гіршенького» чоловіка, тільки тому, що вона вимагала підвищення зарплати? З власного досвіду можу сказати, що під час фінансово-економічної кризи в 2008 році  в міжнародній компанії, в якій я працювала,  почалися звільнення працівників, зменшення зарплат, мені ж в цей самий час зарплату піднімали. Тому я не можу погодитися з тим, що невтішна для жінок статистика - це результат дискримінації їх за статевою ознакою. Тут потрібно проводити комплексні дослідження, враховувати усі фактори і не забувати, що ми знаходимося в рамках ринку праці, де багато залежить від співвідношення «ціна-якість» і уміння сторін домовлятися, торгуватися, якщо хочете. А наявні проблеми потрібно вирішувати не ділячись на жінок і чоловіків, а об’єднуючись і захищаючи свої права в першу чергу через посилення реального впливу профспілок.

3. Сексизм в усіх його проявах.

Тут теж можна довго дискутувати про розумність, доцільність і т.д. Зупинюся лише на одному аспекті – використання жіночого тіла в публічній площині в якості об’єкта. Є така проблема, але, як на мене, це не проблема дискримінації жінок, це проблема моралі, проблема культури сексуальних стосунків. У мене є сестрички підліткового віку. Я спостерігаю за ними в соціальних мережах. Десь з 12 – 14 років на аватарках з’являються дуже цікаві фото: то в супер-міні-спідничці, так, що на все фото тільки ноги… то погляд наче в сторону, і так безневинно на все фото відкрите декольте…то томний погляд з напівопущених повік… Обговорюючи ці фото у нас вийшов приблизно такий діалог:

- Яку інформацію про дівчину несе ця фотографія?

- Що вона красива і сексуальна.

- Яку реакцію має викликати ця інформація, скажімо в хлопців-однолітків? Вони розуміють, що дівчина розумна, цікава особистість…?

- Ммммм… Ні, вони скажуть, що вона сексі.

- І що для них це означає? Вони захочуть поспілкуватися з нею про…

- Ні, вони захочуть з нею сексу.

- Невже це єдине чи найголовніше, чи те, чим ти дійсно хочеш привернути увагу хлопців?

Наступного дня «суперове» фото зникло з авки.

Насправді, дівчатка в такому віці навіть не задумуються над смислом своїх фото, просто так прийнято в їх середовищі, так роблять усі подруги – виставляють подібні фото і пишуть одні одним коментарі: «ти супер», «ти сексі», «які ножки» і т д.

Ось де потрібно починати боротися з проблемою. Все це – це один з наслідків т.з. «сексуальної революції», «розкріпачення жінки», що прийшло до нас теж з Заходу. Рекламна індустрія працює в рамках, дозволених суспільною мораллю, підхоплює популярні тенденції, фішки, які «працюють», і не їх вина, що вони працюють.

Заклики заборонити таку рекламу – це, по суті, заклики про цензуру. А є впевненість, що цього буде достатньо і не потрібно запроваджувати подібну цензуру на усі потенційні джерела інформацій  від Інтернету, телебачення, кінотеатрів, театрів, газет, журналів, книг… і аж до роботи дизайнерів жіночого одягу…? Це теж варіант, що при розумному підході дасть свій результат…?

Наша проблема в тому, що ми постійно біжимо позаду паровоза, і замість усунення причин боремося з наслідками.

Важливо працювати з підлітками, а то і ще молодшим групами, але не про дискримінацію жінки їм розповідати, а про чистоту стосунків, про сімейні цінності, прививати  нашим дітям імунітет проти нових західних «поглядів на життя».

4. Репродуктивне самовизначення (протест проти заборони абортів).

Величезна тема, яку потрібно дискутувати не в контексті прав жінок, а як мінімум з погляду прав обох потенційних батьків,  і з розглядом, осмисленням питання про цінність життя, про момент зародження життя, розглядати етичні аспекти, причини і наслідки…Цій проблемі тісно в рамках теми «дискримінація жінок».

Побутує твердження, що фемінізм ніяк не спрямований проти чоловіків. Але якщо розібратися логічно,то фемінізм – це боротьба проти дискримінації жінок за статевою ознакою. І якщо не сама стать себе дискримінує, то хто тоді дискримінує жіночу стать (ми є тільки в двох варіантах: жінки і чоловіки)? І як би нам не хотілося це прикрити, але поділ на статі і боротьба в такому контексті проти дискримінації – це боротьба, що завжди в своїй глибині направлена проти чоловічої статі.

Думка про те, що фемінізм захищає чоловіків від дискримінації в принципі суперечить головній ідеї фемінізму або ж є ототожненням фемінізму лише з рухом за гендерну рівність. Виходячи з кількості чоловіків, які беруть участь у феміністичних організаціях, можна зекономити енергію на цьому напрямку діяльності, а то виходить, що «без мене мене одружили».

Фемінізм в наших умовах нагадує мені партизанів з часів Другої світової війни в сучасних українських лісах: війна давно виграна, німців немає, а партизани і далі продовжують шукати ворогів. Можливо,  більше користі було б, якби ми в громадсько-політичній площині не списували усе на дискримінацію за статевою ознакою, більш широко подивилися на згадувані проблеми і боротьбу з ними називали не фемінізмом, а говорили про ціннісне виховання молоді, про суспільну мораль, про підтримку сімей з дітьми, про механізми захисту прав робітників…?

І тепер повертаюся до, мабуть, одної з найголовніших тем фемінізму – «гендерна рівність».

ІІ. Троянський кінь.

Якщо запитати в пересічного громадянина, що він розуміє під поняттям «гендерна рівність», то більшість відповість, що це рівність прав жінок і чоловіків, хтось додасть, що це рівність можливостей незалежно від статі. Власне впровадження такої конструкції  гендерної рівності не мало б викликати питань. Але, на жаль, це дуже спрощене «любительське». розуміння гендерного питання.  Якщо копнути глибше, то ми зрозуміємо, що це не просто боротьба за рівність,  це певні переконання, підходи, які претендують на статус світогляду.

Біологічна стать характеризується набором певних біологічних ознак. Крім статевих органів, для чоловічої статі це,  наприклад, широкі плечі, звужений таз,  для жіночої - вузька талія, груди і т.д. Так як  і з погляду біології чоловіки і жінки відрізняються, так само вони відрізняються в психологічній або соціальній площині. Відрізняються своїми соціальними ролями, соціальними ознаками. При цьому ці ролі і ознаки визначаються культурою, середовищем, в якому виховується дитина. Оскільки в українській мові під терміном «стать» ми автоматично розуміємо біологічну стать, а іншого відповідного терміна у нас немає, то для того, щоб окреслити все, що відноситься до конструкції «чоловік» або «жінка» і не пов’язано з їх біологією використовується англійське слово гендер. Тобто гендер – це набір соціальних ролей , соціальна стать. Цей термін позначає не біологічну стать, а все, що в тій чи іншій культурі вважається типовим для певної статі (наприклад одяг, професія і т д).

Далі гендерні студії говорять наступне.

1. Немає об’єктивного причинно-наслідкового зв’язку між біологічною статтю і гендером. Гендер не дається від природи, а приписується (нав’язується) оточенням в процесі виховання (наприклад, дитину з біологічними ознаками чоловічої статі виховують відповідно до уявлень «яким має бути хлопчик, чоловік»: носити штанці, гратися машинками, захищати дівчаток, платити в ресторані за дівчину, уступати їй місце, не плакати і т. д . Дитина з біологічними ознаками жіночої статі виховується відповідно до іншого сценарію).
2. Прихильники гендерного підходу засуджують приписування дитині певних гендерних ролей від народження і таке виховання називають «нав’язуванням гендерних стереотипів».
3. Відсутність можливості вільного вибору соціальних ролей (наприклад, жінка зв’язана стереотипом «жінки мають народжувати» і не може вільно вибирати між «діти» і «кар’єра») і відсутність умов для реалізації вільно обраної ролі (жінка-мама обирає працювати, однак через відсутність умов не може займатися кар’єрою) розглядається як гендерна дискримінація.
4. Однією з проблем є те, що особа, ідентифікуючи себе з певними приписаними їй суспільством гендерними ролями і ознаками, автоматично переймає на себе усі пов’язані з ним упередження (наприклад, жінки не вірять в свої можливості управляти і не мають мужності і мотивації боротися з чоловіками за керівні посади, бо зв’язані стереотипом «жінка слабша чоловіка»).
5. Гендерів може бути більше, ніж біологічних статей. Гендер може не співпадати з біологічною статтю. Тобто особа може мати тіло з біологічними ознаками чоловіка, а відчувати, ідентифікувати себе з жіночим гендером.

Як на мене – цікава річ, що може дуже допомогти психологу в його роботі. Але ми знаходимося не на психологічному порталі, а в громадсько-політичній площині і перш ніж прийняти рішення про популяризацію таких підходів маємо дати собі відповіді на ряд питань, серед яких: в чому небезпека «гендерних стереотипів», які з них і як впливають на розвиток суспільства, чи дійсно на нові підходи існує реальний суспільний запит, які суспільні проблеми можуть бути найефективніше вирішенні з позиції «гендерної рівності», а не якось інакше….

Для прикладу візьму кілька найпопулярніших «гендерних стереотипів».

1. Одягати дівчаток в рожеві кольори, а хлопчиків в голубі – гендерний стереотип. Намагаюся осягнути суть цього твердження  і з’являється питання: а одягати дівчаток в платтячка і в'язати їм банти – це теж гендерний стереотип? Потрібно одягати і хлопчиків  в спіднички і в'язати бантики… І де той критерій, що показує, що належить до стереотипу, а що вже ні? Хто його розробив? Чи може є каталог стереотипів? Ми асоціюємо чорний колір з трауром, червоний і чорний називаємо кольорами української вишиванки - це теж стереотипи? На Новий рік прикрашаємо ялинку, на Різдво готуємо кутю – це теж стереотипи (можна готувати кутю на Паску, а паску пекти на Різдво)? Тільки уже не гендерні, а ще якісь там. Колір дитячих повзунків травмує дитину чи це просто вибіркова критика традиції з переслідуванням певної цілі…?

Чи є необхідність виховувати дітей в стереотипах залежно від статі…? В тому, що люди народжуються без уявлення про свої ролі в чоловічому чи жіночому тілі, а ці ролі будуть виховані (нав’язані, якщо хочете) традиціями і культурою – правда. Але правда також і те, що людина, як така, теж буде вихована соціумом.

Добре відома задокументована історія Амали і її сестри Камали, яких з дитинства виховували вовки в джунглях Індії. Після того, як дівчаток виявили, їх передали в сирітський притулок. Священик Сінх з дружиною намагалися навчити дівчаток життя в людському суспільстві. Але всі їх старання були даремними. Дівчатка так і продовжували ховатися оголеними по кутках в позах, характерних для вовків. Вночі вони проявляли активність і вили, щоб привернути увагу своєї зграї. Після тривалих тренувань Камала навчилася ходити на двох ногах, але бігати могла, як і раніше, тільки на четвереньках. Довгий час вони відмовлялися носити одяг і їсти приготовлену їжу, віддаючи перевагу сирому м’ясу і падалі. На момент смерті у віці сімнадцяти років Камала знала п’ятдесят слів, рівень її розумового розвитку в цей час відповідав рівню дитини приблизно у віці трьох з половиною років.

Ось так виглядає абсолютна відмова від усіх «стереотипів» соціуму. То може дати нашим дітям ще більший вибір між, скажімо, людською, мавпячою і вовчою спільнотою, хто знає в якій іпостасі вони будуть більш щасливими? Звучить абсурдно…і змушує шукати розумну межу.

2. Другий популярний стереотип - «чоловік - годувальник». Розглядається він як дискримінація чоловіків, що приводить аж до самогубств. Мені цікаво чи за цими твердженнями стоять ґрунтовні, об’єктивні дослідження (маю на увазі саме сприйняття чоловіками своєї ролі годувальника як дискримінації).

З статистикою про самогубства взагалі потрібно обходитися дуже обережно. Науковці в сфері психології розглядають самогубство як наслідок депресії, при цьому зазначається, що причин депресії точно назвати не може ніхто. Депресія – це хвороба, що є наслідком взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів. Їй прогнозують незабаром в західному суспільстві друге місце після хвороб серцево-судинної системи. Якщо пов’язувати самогубство з дискримінацією чоловіків як годувальників, то як пояснити той факт, що стереотип «чоловік-годувальник» в Європі в останні роки майже розвінчаний, а депресія і пов’язані з нею самогубства зросли в рази?

Я вже не раз чула факт про те, що самогубств серед чоловіків в рази більше, ніж серед жінок, але тоді автор це пов’язував з тим, що чоловіки не можуть реалізуватися відповідно до своєї біологічної статі (оскільки біологічна стать визначає схильність до формування психологічних особливостей особи), що вони не відчувають свою потрібність, визнання у суспільстві, і в першу чергу в сім’ї. Нікому ще не вдалося і ніколи не вдасться підтвердити свої припущення результатом опитування серед постраждалих.

Здоровий (фізично і духовно) чоловік не сприймає свою роль годувальника сім’ї як щось ненависне і обтяжуюче. Якщо він отримує заслужене визнання і повагу, то роль годувальника може бути для нього найвищою самореалізацією. І якщо в силу економічних умов в країні не завжди виходить справитися з цією роллю на 100 відсотків, то любляча дружина ніколи не буде тиснути чи маніпулювати чоловіком, влаштовувати скандали. В руках мудрої дружини завжди повага, підтримка, віра в свого чоловіка в будь-якій ситуації. Я знаю сім’ю, в якій чоловік-інженер втратив роботу в неспокійні 90-і роки і увесь тягар матеріального забезпечення перебрала на себе дружина (стала торгувати на ринку). Але вона не давила на чоловіка, не звинувачувала його, а підтримувала як могла. Через деякий час він справився з депресією і сьогодні працює директором по виробництву з часткою в статутному фонді одного з великих підприємств. Чоловік вистояв перед життєвими труднощами, а не опустив руки саме тому, що відчував свою відповідальність за сім’ю.

В нашій культурі якраз найбільше проблем в сім’ях виникає тоді, коли чоловік не відчуває себе годувальником і увесь свій вільний час і потенціал розходує за пляшкою пива (в кращому випадку) і перед телевізором чи комп’ютером. На заробітки в Італію, Іспанію, Португалію виїхали сотні тисяч жінок. Так ось майже кожна третя з них приїхала заробляти гроші, бо чоловік п’є і зовсім не турбується про сім’ю (Чи він бідний пішов в запій через тиск стереотипу годувальника? Чому тоді дружина не починає пити, а їде на заробітки?)

Велика кількість розлучень, одинокі матері – це теж в певній мірі результат того, що чоловіки розучилися брати на себе відповідальність за дружину і дітей. А ми хочемо ще далі розвінчувати стереотип чоловіка-годувальника? Тут уже потрібно навпаки працювати. І вирішувати ці всі проблеми не в рамках запозиченого світогляду, а в зрозумілому для кожного українця питанні «відповідальність подружжя за сім’ю».

3. Розподіл ролей у сім’ї. Тут теж якось назгущували фарб…Таке враження, що якщо чоловік працює, а дружина доглядає за немовлям, то він приходить з роботи, стукає кулаком по столі, на дітей навіть не дивиться…Бідна дружина, обвішана дітьми, цілий день тільки миє, пере, прибирає і більше нічого не бачить, біжить з мискою борщу до столу… З якого століття ця картинка?

Мої батьки в своїй молодості навряд чи чули словосполучення «гендерна рівність», працювали обоє, і обоє знаходили для нас вільний час.

Спостерігаючи за подружніми парами в колі своїх друзів, я бачу різні приклади: яскраво виражений чоловік - голова сім’ї, але зі слів його дружини, «коли він приходить з роботи, то їм з 4-місячним сином мами уже не треба». Ще одні знайомі уже до народження дитини домовилися, що дружина після народження одразу вийде на роботу, а чоловік візьме відпустку по догляду за дитиною (він як державний службовець заробляє в рази менше).

В нашій реальності кожна сім’я самостійно знаходить свою формулу. Проблеми виникають тільки там, де жінка користуючись правом вільного вибору обирає опцію «кар’єра»,  і чоловік теж обирає цю саму опцію. При цьому жінка починає маніпулювати такими конструкціями як «рівні можливості» і вимагати від чоловіка, щоб він обрав опцію «доглядати за дитиною» або ж чоловік очікує, що дружина відмовиться від кар’єри і займеться вихованням. Чия це компетенція вирішувати подібні спори? Фемінізм вважає, що його і в рамках «гендерного питання» намагається пояснити чоловікам, що вони не годувальники сім’ї, а дискримінований набір «гендерних стереотипів чоловічої ролі». А жінка могла б і не народжувати, немає обов’язку реалізуватися в материнстві. І взагалі в усьому винна держава, не створила умов для поєднання кар’єри і сім’ї. Ну що ж, так теж можна мислити. Може замість того,  щоб робити з цього питання суспільну проблему краще віддати  його спеціалістам з сімейної психології?

Гендерний підхід нагадує мені світогляд, який будується на своїх переконаннях (соціальна стать, що може не співпадати з біологічною і т д ), а інші переконання обзиває стереотипами. Ми можемо з таким самим успіхом сказати, що наші традиційні уявлення – це наш світогляд, а все інше – нав’язувані гендерним підходом ярлики. Розумієте, це питання вибору, як розцінювати.

Насправді, гендерні стереотипи – це якийсь кіт в мішку, про них так загадково говорять, наводять окремі приклади, але до кінця так і не зрозуміло, що туди входить. Мені було б дуже цікаво побачити вичерпний перелік, каталог стереотипів, які приписуються нашому українському суспільству. Це би внесло неабияку ясність. Я уже згадувала про результат розвінчування окремих гендерних стереотипів в Німеччині.

Дійсно наші традиції такі погані чи можливо вони просто не витримують тиску суспільства споживання і привнесених із Заходу «нових цінностей»? Не витримують і деформуються, зникають. Можливо замість нищення, їх потрібно підкорегувати і захистити?

Є ще одне проблемне місце. Сім’я, в традиційному розумінні, складається з біологічних чоловіка і жінки. Це таке собі утворення, цілісність, що будується на взаємному доповненні і кооперації. Традиційно жінка приносить в цю цілісність такі  риси, функції (або набір «стереотипних ролей» ) як турботливість, доброта, емоційність, облаштування затишку в домі, догляд за немовлям… Чоловік приносить в цю цілісність інший набір: фізичну силу, захист, рішучість, відповідальність… Вважається, що ці ролі характерні їм в силу біологічних особливостей. Якщо ж ми говоримо, що соціальна стать не залежить від біологічної статі, і кожна особа може вільно обрати набір ролей, то виходить, що немає необхідності в тому, щоб сім’я складалася з біологічних чоловіка і жінки. Адже скласти комплект «сім’я» можуть і два представника однієї біологічної статі, або ж і три представники, чому ні? Проблему біологічної сумісності вони уже давно по-своєму вирішили.

Якщо ми говоримо про гендерну рівність, то мова іде і про рівність гендерів незалежно від їх біологічної статі. Тобто чоловічий гендер в жіночому тілі має мати ті самі права, що і чоловічий гендер в чоловічому тілі.

Якби в Конституції України в ст. 24 йшла мова не про рівність чоловіка і жінки, а про «гендерну рівність», то ми б уже давно зобов’язані були легалізувати одностатеві шлюби, надати право таким парам всиновлювати дітей і в буквариках у Петрика була б мама і тато, а в Сергійка два тати (чи дві мами).

Я не заперечую того, що такий світогляд існує. Не стверджую, що він гірший, він просто інший. І є люди, які хочуть захистити такі підходи, як і ті,  які відчувають себе жіночим гендером в чоловічому тілі чи навпаки. Але питання  про те, чи саме християнські демократи мають бути провідниками такого світогляду в Україні і як він співвідноситься з християнськими цінностями,  залишається відкритим.

Як правило, питаннями гендерної рівності опікуються представники лівих ідеологій. При цьому вони займають досить активну позицію – пропагують, переконують, звинувачують інших в дискримінації і навіть умудряються викликати почуття вини в носіїв традиційного світогляду. Мені здається, що сьогодні існує більша потреба в організаціях, які б представляли інтереси людей з консервативними сімейними цінностями. При цьому консервативні – це не чоловік, який повинен тільки заробляти, а жінка тільки народжувати, ні, це гармонійна сім’я, яка складається з чоловіка, жінки і  дітей, активно інтегрується в суспільне життя.

Бог створив нас як чоловіка і жінку, мабуть,  щось таки він мав на увазі….

Як би не прийшлося нам розплачуватися за цей зовні такий чудовий подарунок українському молодому суспільству у формі гендерного світогляду. ..