Шанс на довіру
Довіра - це не просто моральна цінність чи хороше слово. Вона має також і матеріальне вираження. У своїй книзі "Довіра. Соціальні чесноти і шлях до процвітання" Фукуяма повязує довіру всередині конкретного суспільства із економічним і політичним розвитком. На прикладі, США, Німеччини, Китаю, Японії та інших він показує, як довіра впливає на стосунки між людьми, їх здатність організовуватись і щось змінювати, і, відповідно, на рівень успіху, який вони досягають.
Який рівень довіри існує всередині українського суспільства? За даними КМІСу рівень недовіри серед українців дуже високий. Так за 10 бальною шкалою, рівень довіри до незнайомців складає 3,2 бала, до колег – 6,6, до друзів -8,2, а найбільше довіряють своїй сімї – 9,4. Фактично, можна сказати, що явище Януковича і його поняття «сімї» притаманне абсолютній більшості українців.
Колосально низький рівень довіри і до важливих політичних інститутів в країні. Так, рівень недовіри до опозиції та влади перевищує дві третіх. Недовіряють партіям, президенту, парламенту, уряду, не довіряють навіть реформам – тільки 4,7 % визнали, що реформи відбуваються успішно. Загальний рівень недовіри до політиків та влади в країні часто межують з рівнем недовіри до окупантів в роки війни. Єдиними хто зберігає позитивний баланс довіри залишають церква (довіряють – 62%) та засоби масової інформації (довіряють 40%)
Оскільки довіра є одним з найважливіших факторів зростання, головне питання, яке потребує відповіді сьогодні – це де її взяти? Як навчити суспільство довіряти?
В Україні існує популярна ілюзія про появу лідера або політичної сили, які зметуть бандитів у владі, наведуть порядок і досягнуть успіху. Але як може зявитись така політична сила, якщо суспільство не довіряє самому явищу політичних партій? Як може зявитись така сила, якщо підтримку мають ті, хто роздає пайки? Чи взагалі можливо почати довіряти в нашій країні?
Як заступник голови політичної партії Демократичний Альянс я багато думав над цими питаннями і хотів би поділитися своїми думками. Передовсім, не треба плутати довіру і з проходженням до парламенту. Підтримку на виборах можна купити, можна видурити, але довіру отримати – практично не можливо. Довіру можна тільки заслужити, а це означає, що:
- Потрібний час. Всі довіряють тому, що перевірене часом. Якщо партія проходить певну історію стійкості – їй довіряють.
- Потрібні вчинки. Історію не можна створити гаслами і обіцянками, це шлях брехні. Історію творять вчинки про які пам’ятають.
- Потрібна послідовність. Ситуація нав’язує конюктуру, але довіру отримає той, хто залишається вірним собі не зважаючи на виклики і спокусу.
Я не бачу великих перешкод в тому, щоб стати депутатом чи залізти у владу, коли це і є ціллю. Достатньо часто прогинатись, підлабузнюватись, і не гребувати методами для досягнення цієї мети. Але я знаю, що заслужити довіру – дуже важко. Це виклик, на якій зважуються тільки свідомі порядні люди. Зважуються ті, не готовий віддавати майбутнє в руки тих кому він не довіряє.
Для нашої партії найголовніше – це здобути довіру. Я переконаний, що 25, 50 і навіть 300 депутатів не можуть нічого змінити, коли в них немає довіри суспільства. І, насправді, мене не цікавлять наші шанси виграти наступні вибори, мене цікавлять шанси отримати довіру людей.
Нещодавно свою довіру до нас засвідчили Єгор Соболєв та Вахтанг Кіпіані. Можливо це всього два голоси на виборах, але можна порівняти кількість цих голосів, з цінністю їхньої довіри?
Далі буде.
