Рятівна соломинка, чи кредитне ярмо?
Своя сорочка (ракурс перший, лихварський)
В Україні низький рівень доходів? Відверта брехня!
Якщо ви звикли до думки, що в незахищених верств населення в Україні малі доходи, то я вас розчарую – заробіток насправді в більшості - нульовий! Зарплата вже на момент отримання належить не працівнику, а належить банку, ЖЕКу, супермаркету, податковій, салону зв’язку, і іншим, до яких смиренно українець несе свої кровні. Причому дохід може зрости вдвічі, а ситуація не поміняється - для себе залишається дірка від бублика, і замість того щоб робити висновки, пересічний громадянин знову і знову латає ту дірку – далі очікування наступної зарплати, потім пенсії, так само не своєї…
І які дії наших фінансових стратегів країни? Як реагують на цю трагедію мікрорівня?
- п’ять років формування хижаць.. перепрошую, споживацької культури;
- відсутність кредитування власника засобів виробництва, в тому числі і робочої сили, як каналу задоволення кредитних апетитів населення;
- пріоритет інтересів банків як «стовпів фінансової стабільності», потурання «витрушування» позичальників (не кажучи вже про космічні відсотки та штрафи);
- млява, відстала вже на момент старту і відверто пролобійована пенсійна реформа;
- відсутність зацікавленості держави в консолідації довгих, інвестиційних грошей, формуванні культури збереження та правової культури загалом;
- відсутність в банків конкуренції як на кредитному ринку (зникли кредитні спілки, діяльність лізингових, факторингових та ін. компаній практично непомітна), так і на ринку збережень (фондовий, страховий ринок).
Отже замість допомоги громадянину, що прагне елементарних зайнятості й добробуту, він отримує кілька фінансових контрольних пострілів в голову.
Треба чітко визнати, що кредитні відносини на низовому рівні потребують такого ж делікатного регулювання, як скажімо розповсюдження зброї, яке здійснюється з одного боку ліцензованим продавцем з іншого боку особі, яка зобов'язана отримати купу довідок, і за трагедії є принаймні теоретична відповідальність лікаря чи міліціянта, що видали папірця неадекватній особі.
До отримання кредиту, треба, умовно кажучи, дорости, і його видача повинна бути процесом збалансованим, аж до обов’язковості:
- залучення професійного (ліцензованого) фінконсультанта (вже є армія страхових, кредитних, інвестиційних брокерів) на боці позичальника в якості важеля із інтересом протилежним банківському;
- аналізу кредитної історії не лише в розрізі платоспроможності, але й задля відсіву і оздоровлення «кредитних наркоманів»;
- наявності в апліката інструментів збереження – депозитів, зокрема пенсійних, недержавних пенсійних фондів, страхових полісів;
- прозорості даної системи, супровідних просвітницьких механізмів, що нівелюватимуть ризики бюрократизації, формалізованості, її корумпуванню, бажання кожної зі сторін «обійти систему» .
І поки цього не введено регуляторами ринку – кожному з нас варто самому закрити для себе ці питання, навіть суто з міркувань своєї фінансової свободи. А поки цього нема - видати студенту айфон в кредит це те саме, що дати мавпі гранату, і ризик такої споживчої безвідповідальності вже всерйоз почали обговорювати навіть на батьківщині шопоголіків - у США, де традиція сімейних збережень-інвестицій зазнала важкого удару, коли виявилось, що станом на 2008 рік показник рівня збережень середньої американської родини опустився – увага – нижче 0 (так, нуля) доларів!
Ні, я не зацікавлений будь-що відстояти інтерес боржників, особливо недобросовісних. Сам працював і колектором, і інвестконсультантом, «ситуація в полі» мені знайома. Я не вважаю всіх боржників такими собі баранчиками, яким спочатку нав'язують морквинку, а далі наступною відправляють спочатку на регулярну стрижку а зрештою і на забій, проте відносини «банк-позичальник» зараз відверто незбалансовані, і, на відміну від країн із нормальною банківською традицією, в Україні:
- банківський сектор останнім часом освоює корупційні механізми, які забезпечують задовільні для банків рішення суду (до 99% в загальній статистиці судових рішень приймаються не на користь позичальника - про яку змагальність в суді може йти мова?)
- будь який позичальник, незалежно від освіти і досвіду, сам на сам протистоїть армії фінансистів, де кожен працівник у розмові з вами подумки порахує не тільки дохід банку, а і свої бонуси, і як наслідок на практиці вимоги щодо оголошення «прихованих платежів» та всіх його зобов’язань і ризиків просто не діють;
- низька правова культура. Позичальник здебільшого навіть не бачить потреби читати шаблонні договори, на умови якого він ніби і вплинути не може, і асоціює різницю між банками лише з різницею відсоткових ставок, але аж ніяк не з різницею суті договірних умов;
- інструментів керувати фінансовими ризиками (валютний, скорочення доходів) у позичальника здебільшого нема (хіба стане інвалідом чи помре, тоді, можливо, його зобов’язання за нього виплатить страхова), в той час як ризик потенційних неповернень банк «вбиває в ціну» кредиту, плюс в якості страховки завжди під рукою рефінансування НБУ.
Кредити - потрібна штука, кредити в Україні - вкрай небезпечна. І подальше ігнорування безправності особи, якій не пощастило зв’язатися із банком, призводить до остаточної заміни кредитно-грошових відносин на фактично кріпацьку систему державного масштабу, в якій брати участі вже не схотіли півдесятка іноземних банків, які пішли з України. Тож бідні і далі біднішатимуть, незалежно від того багатшають багаті, чи чубляться в Радах.
P.S. І не кажіть «не тягнеш кредит – не бери», це не аргумент особи, яка мислить системними чи суспільними категоріями.
