Про Білорусь - країну людей з волошковими очима

Ми цікавимося світом, переважно, правда, тим, що лежить на захід від нас. Схід нас теж цікавить, але через відому залежність від певної східної країни. А нас оточують неймовірні землі, люди, культура, про які ми надзвичайно мало знаємо. Наші погляди спрямовані кудись далеко, і ми не помічаємо близького і такого гарного…

Я вже більше, ніж півроку дуже цікавлюсь Білоруссю, тим, що там відбувається, як люди живуть, врешті які ж вони – білоруси? У мене є знайомі звідти, але якось бачилися лише на закордонних заходах. І я ніколи не була на території нашого північного сусіда. Є багато стереотипів, пов’язаних з Білоруссю, зокрема: там все чудово – гарні дороги, дешеві речі власного виробництва, високі пенсії, стабільність (хоча це сумнівна перевага); там все жахливо – речі низької якості (крім  косметики і трикотажу), тоталітаризм і диктатура, все в гірших традиціях «совка», людям нічого не можна, всі перелякані і мовчки терплять.

На щастя, моя зацікавленість Білоруссю знайшла своє застосування. Я зараз повертаюся з Мінська (писала в машині – І.), була там 5 днів. Звичайно за цей короткий час не можна зрозуміти багатогранність народу, відчути смак білоруського життя, але деякими спостереженнями поділитися можу. Жодної політики – лише записки мандрівника.

Спостереження 1. Я ніколи в житті не бачила такої кількості людей з яскраво блакитними очима! Дуже багато світловолосих і блакитнооких людей, особливо вражає чоловіча частина, адже з жінками можна помилитися, а чоловіки все ж рідше фарбують волосся. А ще багато світло зелених очей. Моя душа неприховано раділа розмаїттю слов’янської вроди!

Спостереження 2. Широта! Вулиці Мінська такі широченні, простір вражає. Якщо порівнювати з Києвом, то Київ – новорічна ялинка, а Мінськ – ялинка звичайна. Білоруська столиця дозволяє перепочити від блискіток Києва, від тлумів і шаленої кількості машин. Дуже хочеться побачити Мінськ літній, коли все буде зеленим і квітучим, з фонтанами і затишними парками. Хоча варто сказати, що взимку теж було дуже достойно – сніг прибраний, доріжки розчищені, дороги чисті.

Спостереження 3. Окремо хочу виділити автомобільні спостереження. По-перше, манери керування схожі на полтавські: водії дуже неохоче поступаються. Якщо помилися рядом – твої проблеми. Враження таке, що як в дитинстві, ти впав, а тобі ще й по дупі дадуть. По-друге, дуже багато вольво. От цікаво чому? А ще, мабуть, всі «круті тачки» переїхали в Київ, бо часто у нашій столиці бачу мерседеси-бмв з білоруськими номерами, а у Мінську – мало. По-третє, прибирання вулиць – дуже серйозна справа. Якщо ви припаркувались у неналежному місці, то машинку заберуть. Якщо ж у належному, то її піднімуть на евакуатор, під нею і біля неї приберуть, і машинку повернуть на те ж місце. Мені здається в Києві можуть запросто закидати машину снігом – ніби прибрали.

Спостереження 4. Мене дуже вразила кількість міліції на вулицях в суботній вечір! Що 500 метрів «трійки» міліціонерів, такі молоденькі, років по 18, здається. От що вони шукають? Кого і від кого охороняють? Не зовсім це зрозуміло. У нас така кількість міліції на вулицях можлива лише в разі проведення якогось дуууже масового заходу. А тут таке марнотратство! І я кажу не про гроші на їх зарплату, а про час цих хлопчаків – уявіть, щовечора ходити вулицями, вишукуючи «підозрілі елементи». Їм треба вчитися і з дівчатами зустрічатися замість того, щоб шукати уявних ворогів народу. Сумно це, а ще страшнувато, бо я того суботнього вечора забула паспорт в готелі, тому намагалася бути «тише воды, ниже травы». До слова, вдома я ніколи не ношу з собою документи, максимум водійське посвідчення.

Спостереження 5. У магазинах дуже багато видів горілки, а ще є ром білоруського виробництва, і просто незліченна кількість різноманітних бальзамів і настоянок. Я такого розмаїття в Україні не бачила! Ще на цю тему: я зробила 2 гастрономічні відкриття – крамбамбуля і збитень. Останній мене просто вразив! Випиваєш кухлик-другий, думаючи, що квасочок, а ніжки потім йти відмовляються J

Спостереження 6. Мінськ нагадує мені Варшаву, особливо Троїцьке передмістя. Але є одна особливість, яка все ж відрізняє столицю Білорусі від столиці Польщі. У Мінську я чула білоруську мову лише тричі, лише від трьох людей, хоча ні, ще в автобусі оголошувалися зупинки білоруською. І так мене ця ситуація засмутила! Всі мінуси, плюси, вся політика і економіка – все це втрачає сенс, коли шестирічні діти не розуміють рідної мови...

Як каже моя польська подруга: «Білорусь – то таке чудо!». Цю дивну країну блакитнооких людей складно зрозуміти, але просто полюбити.