Країна дозованої демократії
Так вже повелося в українській свідомості, що демократія прирівнюється до вседозволеності. І межі цій вседозволеності встановлюються лише адміністративними чи кримінальними кодексами. Будь-яке ж посягання на вільну поведінку чи натяк на її заборону розцінюється як посягання на досягнення демократії. Та чи вміємо ми користуватися тією демократією?
В багатьох демократія асоціюється в першу чергу зі свободою слова. Дійсно, без достовірної та вчасної інформації приймати виважені рішення суспільству буде вкрай складно. Та є також «інформаційний шум», коли представлена новина не несе ніякого понятійного навантаження для суспільства. Останнє ж вкрай рідко зголошується саме фільтрувати новинний потік. Тож вся відповідальність покладається на ЗМІ, як виробника цього продукту. І тут вже потрібне чітке розуміння ролі ЗМІ в процесі формування думки суспільства. В даному розрізі мова не йде про суттєві політичні події, висвітлення яких і є продовженням тієї ж політичної вистави.
Останнім часом українські медіа зрозуміли, що інформаційний потік перенасичений негативом. Щоб трішки розбавити дане явище, були навіть спроби на українському телебаченні створювати випуски спеціалізованих "гарних" новин. Ключовим повідомленням при цьому було таким: "…якщо гарно пошукати, то і в Україні відбувається щось позитивне…". Такі продукти ЗМІ ще більше підтверджують думку про відстороненість від розвитку суспільства. Адже воно сприймає повідомлення здебільшого без будь-якого аналізу.
Так, на початку вересня захистив свій титул Віталій Кличко від зазіхань поляка Адамека. Можна довго сперечатися, чи є цей спорт гуманним та корисним, але безсумнівно одне – такі перемоги формують не тільки позитивний імідж України на міжнародній арені, але й прагнення досягти високої мети маленькими українцями. Але висока мета сформується лише в разі, якщо цю перемогу маленькі українці побачать. Так, проводячи моніторинг телевізійних випусків новин, наступного дня після бою, можна було спостерігати здебільшого апатію до цієї події. В кращому разі, її виносили наприкінці інформаційного випуску. Інколи ж взагалі уникали, висвітлюючи лише в спеціалізованих спортивних програмах. Та спеціалізацією це пояснити вкрай важко, характерним прикладом в цьому випадку були випуски 5 каналу: оминувши в загальному випуску інформацію про перемогу українця, наприкінці новин, дали сюжет про змагання з переносу чоловіками своїх дружин через багнюку.
Кричущим фактом є надмірна іронізація "ляпів" президента України В. Ф. Януковича. Штучний розкол України на східну та західну, спричинений в 2004 році виключно політичними іграми наразі продовжується. Категоричне невизнання президентом Януковича підігрівається усестороннім висвітленням чергового проколу Януковича. Загальновизнаний ресурс "Українська правда" взагалі подає ці новини як ключові повідомлення дня. Заявляючи про захист демократії та свободи слова зокрема, забувають, що демократія базується на загальній довірі та визнанні влади. Натравлюючи суспільство проти неї зараз, стикнемося з тією ж проблемою і в разі обрання дійсно Народного президента. Питання ж в протидії беззаконню чинного глави держави та його поплічників можна вирішити виключно формуванням в кожного громадянина суспільної свідомості та роз'ясненням кожному своїх прав. Погодьтесь, розвинене суспільство обирає відповідного і керівника.
За відсутності самоцензури ЗМІ в даному аспекті, всю відповідальність має брати на себе держава. Наразі ця функція покладається на Раду з питань телебачення та радіомовлення. Існують і законодавчі обмеження стосовно якості контенту в телевізійному просторі. Але вони здебільшого стосуються форматування ефіру від показу насильницьких та порнографічних сцен. Тож наявних законодавчих можливостей для регулювання в цій сфері недостатньо. Та чи потрібні вони взагалі? Україна, як молода демократія, в особі посадових осіб ще не здатна визначити межу адекватного контролю над суспільством. І тому встановлення таких меж та контроль за їх виконанням знов таки покладається на суспільство. Звісно контролювати інших легше ніж самих себе. Тож оптимальнішим шляхом буде створення чіткої системи стримування та противаг, де з однієї сторони буде виступати держава, а з іншої суспільство. Саме таке партнерство покладе шлях руйнуванню системи створення інформаційних продуктів за принципом хліба та видовищ.
