ДемАльянс - Блоги - Інший світ – туди і назад. Частина 1

Інший світ – туди і назад. Частина 1

Вітаю вас, друзі. Нещодавно, доля закинула мене на три тижні до Бельгії – країни Еркюлья Пуаро, Тін Тіна, пива та шоколаду. Це були три тижня повні вражень та корисного досвіду, з котрими і хочу поділитись з вами.

Почалось все з того, що я отримав запрошення від української подруги, що по проекту тимчасово працює в Бельгії, приїхати до неї у гості. Офіційним приводом був фестиваль Fiesta Mundial, на котрому було відкрито набір у міжнародну групу волонтерів і на котрому Маша (так звати подругу) буде працювати кемплідером (по нашому – важатою). Маючи у запасі необхідну кількість днів відпустки і бажання побачити світ, я одразу погодився.

Декілька слів варто сказати про міжнародне волонтерство. Є така організація SCI (Service Civil International) - Міжнародна Громадянська Служба – це мережа організацій волонтерської служби та рух за мир, що має 38 відділень та груп по всьому світу. Саму організацію було засновано в 1920 р.
SCI має статус консультанта у UNESCO, Європейській Ради, та є членом наступних організацій:

CCIVS: Координаційний Комітет Організацій з Волонтерської Служби
YFJ: Європейський Молодіжний Форум
AVSO: Асоціація Організацій з Волонтерської Служби United

У 1987 SCI нагороджено званням Посланця Миру, яке дало їй ООН за зусилля пропагувати мир та розуміння.

А якщо перейти по цьому посиланню то можна вибрати одну із запропонованих програм по всьому світу. Якісь табори є безкоштовними, за якісь треба сплачувати певний внесок (десь маленький, десь великий). Власне я записався волонтером на фестиваль що проходив в невеличкому бельгійському містечку Бален. Я сплатив 30 евро SCI і ще 30 евро українському відділенню, котре виступає в якості посередника. До цього додались витрати на оформлення візи та на авіа-квитки. Це основні витрати, котрі йдуть на волонтерський проект. Бо проживання та їжа вже оплачується приймаючою стороною. Зважаючи, що я їхав не на два тижні, протягом яких триває проект, а три тижні, то практично всі мої власні витрати прийшлись як раз на останній тиждень. Якщо ж їхати виключно на воркемп, то виходить відносно бюджетно.

Власне що включає в себе робота у подібних воркемпах. Власне це робота В залежності від проекту, робота може бути різна: це і археологічні розкопки, журналістські проекти, екологічні акції, фестивалі, тощо. По термінам, то зазвичай це два тижні, та буває як більше так і менше. Також в цей термін обов’язково входить декілька днів, протягом яких волонтери мають змогу разом поїздити країною. Тобто ці табори це не лише робота, це ще і мандри. Чим ще цікаві такі проекти, то це новими знайомствами з цікавими людьми з різних країн: нові друзі, новий досвід, чудова практика англійської мови.

Практично не маючи досвіду закордонних поїздок і маючи середній рівень англійської мови, їхати в Бельгію було трохи лячно. Та як виявилось дарма. Вийшло все навіть дуже нічого так

Тін тін Прилетівши в Брюссель, я на все дивився здивованими очима. Все таке велике, багатоповерхове, купа людей, на в круги не зрозуміла мені мова…

Чим цікавий Брюссельський аеропорт, так це тим що він багато поверховий. І що на нижніх поверхах є залізнична станція та автовокзал. Тобто добратись до аеропорту, і відповідно вибратись з нього дуже легко і швидко.

Сівши на автобус, я відразу відчув те, про що мене попереджали – Бельгія країна недешева. Квиток до Антверпена, а це менше години часу, коштував 10 евро (111 грн).

Якщо до Антверпену я їхав з Машею, то вже до Балена я їхав сам. І це був мій перший справжній досвід спілкування англійською: купити квитки, розібратися куди мені йти, куди сідати, де робити пересадку, тощо. І виявилось, що люди то мені розумують, а я розумію їх – отже не все так погано

А вокзал в Антверпені ще той! Велика, старовина і велична споруда виявляється трьох поверхневим сучасним вокзалом з купою ескалаторів та електронних табло. Одним словом мене вразило!

Приїхавши до Белена, мене зустріли і відвезли в нашу хатинку. Отже декілька слів про Бален. Це невеличке містечко, таке все охайне, чисте та миле. Хоча жили ми не зовсім в Балені, а в його передмісті.

Привезли мене до нашого будиночку. Одноповерховий, просторний, з багатьма кімнатами та різними коморками. Взагалі, там місцевість дуже тиха. Гарні, дуже охайні будиночки, милі ганочки і травичка вся покошена.

Декілька слів про нашу волонтерську групу. У нас було три іспанця, голландець, німець, італієць, дівчинка з Японії, я і ще дві дівчини з України (одна з котрих моя подруга Маша). По віку всім було по 19-23 і трьом з нас 26-28 років. Також з нами жила Софі, молода бельгійка, одна з організаторок, котра традиційно займається міжнародними волонтерами. А ще до нас часто заїжджали на пляшку пива і інші люди з фестивалю.

До речі, про пиво! Таке враження, що пиво там п’ють всі і п’ють як воду, тобто багато. Я не завзятий шанувальник пива, та в Бельгії воно дійсно пилось якось гарно, легко і багато. Власне там я випив мабуть декілька річну свої норму

Ще трохи про нашу команду. Люди підібрались всі різні і своєю індивідуальністю чудово доповнювали один одного. Що до рівня англійської (ця питання мене дуже цікавило), деякі знали англійську чудово і теревенили наче спів кулемета, хтось знав більш менш нормально, хтось добре. Мого рівня на початку трохи не вистачало, та потім розговорився і щось словами, щось жестами та з людьми комунікував більш менш нормально. І окремо хочу сказати про нашу японську подружку. Може вони в Японії всі такі, та ми з японцями раніше не контактували, тому Шихо була для нас справжнє відкриття! Такий позитивчик, постійно посміхається і сміється, а якщо щось не розуміє англійською (а її рівень був найслабший) то сміється ще більше! Власне ми її всі обожнювали, на що вона щиро відповідала взаємністю.

Зважаючи що Бельгія – країна велосипедів, кожному з нас видали по окремому велосипеду. Так що ми були всі мобільні та спортивні Також що зручно, що всюди є вело доріжки, котрі полегшують життя і звичайно доволі багато різних парковок, де можна залишити свого металевого коника. До речі, велосипеди там теж крадуть. Так що закривати на замок, а то і чіпляти ланцюг треба обов’язково.

Тепер переходимо ближче до теми фестивалю. Наш табір був розрахований на два тижні, з котрих сам фестиваль займав лише два з половиною дня. Фестиваль цей вже традиційний і відбувається декілька десятиліть, тому, принаймні для своєї околиці, є доволі відомим та популярним.

Сам фестиваль відбувається на території дитячого парку. Не дуже великий, та дуже затишний парк з великим дитячім майданчиком, басейнами, кафе та невеличким зоопарком. Одним словом виглядало все дуже мило. А поруч з парком були стайні, де періодично хтось катався на конях, футбольне поле в гарному стані, а також був аероклуб, де постійно в злітали та сідали невеличкі літачки.

Працювали на фестивалі різні групи, серед котрих явно ще були волонтерські, та працювали всі окремо на своїх ділянках. Особисто ми працювали переважно на двох ділянках «Головна сцена» та «Лалалідо». Головна сцена – це здоровенний намет, котрий саме ми і ставили, і ми же збирали.

А Лалалідо – це головна фішка фестивалю. Якщо всі сцени як сцени, то Лалалідо кожного року різне. Це неформальна сцена на невеличкій сосновій галявинці з дуже затишною чіл аут-зоною. Не знаю як раніше, та в цьому році Лалалідо робили з купи різного мотлоху… старі двері, парасольки, купа старої меблі, порвані намети, тощо… але в ітозі все вийшло на стільки позитивно і яскраво, що диву дивуватись можна

Зважаючи, що я попрацював волонтером, і не тільки, на деяких українських фестах (в першу чергу на Трипільському Колі), мені було цікаво подивитись як фести роблять за кордоном. А все робилося читко, без напрягу та з постійними відпочинками. Типовими були фрази бельгійців (дорослих чоловіків, з котрими ставили намет основної сцени): «Добре попрацювали, давайте відпочинемо». Причому, інколи здавалось, особливо в перші дні, що всі більше відпочивають, ніж працюють. Але при тому, все робилося і робилися швидко і якісно.

І якщо пізніше, роботи стало більше і роботи вже більш важкої, то перші дні на тому ж Лалалідо, ми більше тусили та пили пиво, ніж щось робили. Після пекла Трипільського Коло, я реально байдикував

Що до бельгійських дівчат. То наслухавшись різних розповідей, очикував гіршого… А тут ще в перші дні Фарід (марокканський бельгієць. Крутий чоловічок з поліцейським минулим, котрий як хобі працює в SCI і час від часу приїжджав до нас у гості потусити) розповідав нашим іспанцям про свої враження від мандрівок Україною:

«В Україні такі дівчата! Такі гарні, я був у шоці! Їх найстрашніші – у нас найгарніші!»

Та скажу вам, у Бельгії є гарні дівчата, а є і дуже гарні! Звичайно не так багато як в Україні, треба трошки пошукати, але вони є. Тому жити в Бельгії все ж не дуже сумо

Що ще здивувало і порадувало, так це то що, людей не напружують зайвою фізичною роботою. Все що можна було зробити за допомогою техніки, робили за допомогою техніки. І там, де в Україні гоняли б волонтерів тягати якусь арматуру чи ще щось, тут практично все підвозили трактором. А ще тут працювало багато літніх, чи коло того, людей.

Хоча, всеж фізично працювати доводилось.

Наш робочий день починався зазвичай о 10 годині ранку, хоча ми часто запізнювались. А працювали десь до 18-19 годин. Що до їжі, то продукти ми купували самі у супермаркеті (гроші нам виділяли) і сніданок із вечеряю готували також самі. А обідом нас годували прямо на фестивалі. Хоча обідом то важко назвати, скоріш вже ланчем: бутерброди та кола (фанта, мінералка, трохи соку). До речі про напої! Постійно стояло два холодильника (в котрих морозиво зазвичай продають) і бери що хочеш і скільки хочеш!

І що ще цікаво, так це те що в Бельгії дуже поширені маленькі пляшки, мала кола, мале пиво, тощо. Пити по 0,25 чи по 0,33 значно приємніше та зручніше, ніж по 0,5 л. Також декілька разів нас запрошували в кафе, де зазвичай нас пригощали за рахунок фестивалю. Доволі забавно виглядало, коли кожен позамовляв собі різну їжу і різний сорт пива, а потім всі починають один одного пригощати І замість одного блюда та пива, ти пробуєш одразу з десяток різних, дуже зручно і приємно

А ну і звичайно тема сміття, куди ж в Європі без нього. Також жорстке сортування, різні баки, різне призначення (деталі далі). Та і знову, якісь такі чисті та гарні ящички

Що мене ще сильно цікавило, так це їх намети. Пригадуючи, як ми возились з наметами на Трипільському Колі, у мене очі збільшились в рази від того що побачив тут. Власне намети не у вигляді арматурного Лего, де спробуй з ходу розібратись що і як. А тут він наче трансформер і його треба лише розтягти, поправити тент та витягти складні ніжки – все! Хвилин 5 і намет зібран. А складається все у невеликий ящик. Навіть сумно якось стало, що у нас було не так…