Гендерна утопія
Постійно ставлю перед собою питання: “А що було б, якби суспільство було побудоване на засадах повної гендерної рівності? І якби усі сприймали як норму існування різних гендерів, а не лише статей?” Спробую намалювати своє утопічне суспільство.
Почну з роботи і плавненько перейду до сім'ї.
Заробітна плата чоловіка та жінки за виконану однакову роботу, надання певних однакових послуг і за однакової кваліфікації - рівна, положення на ринку праці рівне - без пріоритету в бік жінок або чоловіків. Чому це утопічно? Тому що для роботодавця важливим є те, що найманий робітник віддає всі свої сили та більшість часу для досягнення найвищих цілей, що “апріорі” неможливо, якщо робітник жінка, та ще й з “прицепом”. З точки зору роботодавця, я б, мабуть, так само зробила, набрала б чоловіків та не заморочувала б собі мізки тим, як облаштувати роботу для жінки так, щоб й вона працювала якнайкраще і без шкоди для її сім'ї. Тому жінки й повинні обирати: чи то відкласти вагітність до “кращих часів”, чи то взагалі не працювати і сподіватись, що чоловік забезпечить, та виховувати діточок, чи то зосередитись на кар'єрі. Отже, з крайності в крайності, золотої серединки не відшукати. А я мрію про те, щоб на робочому місті могли б бути дитячі групи, де малята б займались з нянею, а мама або тато могли прийти та побути зі своєю дитиною відведену годинку. До речі, дослідження показують, що після таких зустрічей, батьки з ще більшим ентузіазмом виконують свою роботу.
Я б хотіла, щоб роботодавці нарешті зрозуміли, що працювати можна й вдома, й в дорозі, будь-де, тому що ми живемо в інформаційному суспільстві з найсучаснішими технологіями, і майже усе можна зробити-вирішити чи то через електронну пошту, чи то через дзвінок використовуючи смартфони, планшети, комп'ютери та інші різноманітні гаджети. Тому дитина - це не перешкода, а лише стимул!
Мені хотілося б, щоб чоловіки не були стереотипно “здобувачами”, а усвідомлювали свою участь в вихованні діточок і не соромились того, що вони теж мають право на дикретну відпустку. Для деяких сімей утопічним є й те, що чоловік і жінка можуть розподіляти обов'язки, зокрема хатні, для того, щоб мати змогу в однаковій мірі приділяти час собі та своєму розвитку. До прикладу, жінка відпрацювавши 8 годин змушена ще приділити 3-4 години свого часу для наведення ладу в будинку-квартирі та приготування їжі. А коли ж знайти час, щоб вивчити іншу мову, сходити в спортзал, навчитись малювати, читати улюблені книжки, писати вірші чи ще щось?
Жінка і політика не різні речі, і жінка здатна приймати рішення не гірше аніж чоловік. Щоб не було таких упереджень і жінку поважали, як політика, як громадського діяча, як кваліфіковану особистість.
Хотілося б, щоб люди усвідомлювали, що жінка - це не сексуальний об'єкт, що вона не боксерська груша, на якій можна зганяти свою злість через якісь невдачі (що, до речі, стосується і чоловіків), щоб люди усвідомлювали, що вони є перш за все особистостями, а не чиїмись підлеглими, рабами, господарями, повелитилями. Що кожен відповідає сам за себе і не має права (як юридичного, так і морального) завдавати комусь біль та шкоду.
Я мрію, що й до гендерних меншин (так званих, ЛГБТ) ставитимуться терпимо і усвідомлюватимуть, що хто дав нам право когось судити або лізти в життя когось іншого - це не повинно нас турбувати, якщо це нам не шкодить. Я розумію, що більшість тут консерватори, або релігійні люди - але то є моя утопія і для мене особисто засудження гомосексуалізму є порушенням прав людини.
Моя гендерна утопія - це рівні права та можливості (не на папері), це безгендерностереотипне суспільство, це повага одне до одного, це дружня до сім'ї інфраструктура та розуміння, що усі ми рівні перед законом і один перед одним.
