Жінка в політиці: бути чи не бути?

00:43, 03.03.2012

Весна приходить не сама. Вона приходить з думками, мріями і шаленим бажанням щось міняти. Весна починається з сонця, з вітру, з розталого снігу і з… жінок.

Збіг це обставин чи ні, але на конференції, присвяченій ролі жінок в політиці, мені довелось представляти Демократичний Альянс як раз у переддень свята 8 березня.

Переказувати суть заходу не має сенсу. Головне, що він допоміг кристалізувати в голові думки, щодо гендерного питання.

Чи завжди жінка була поза політикою? – Ні. Історія це підтвердить.

Чи завжди вона вважалась «слабкою»? – Ні. Існує безліч джерел, які описують жінку-воїна, сильну, сміливу, безстрашну.

Чи завжди жінка відігравала другорядну роль в суспільстві? – Знову ні. Яскравим прикладом є Трипільська культура, де центральною постаттю була жінка…

Тому сьогодні, а мою думку, основне питання має полягати не в тому, чи може жінка бути політиком, а в тому, як повернути їй природне право повноцінно реалізовуватись у будь-якій сфері, до якої вона має хист.

Не дивлячись на те, що Україна є достатньо молодою демократичною державою, рівень активності жінок в публічній сфері є достатньо високим. Та, якщо придивитись пильніше, стає очевидним, що жінки здебільшого займають керівні посади не вищого ступеню. Переважно вони є депутатами сільських, районних, міських рад або керівниками середньої ланки виконавчих органів влади. Водночас, представництво жіночої статі на вищих рівнях політичної та бізнесової діяльності залишається дуже низьким. Не секрет, що у Верховній Раді України з 450 народних обранців лише 8% складають жінки. Показовим є і той факт, що до призначення нового міністра охорони здоров’я, в складі Кабінету Міністрів кількість жінок дорівнювала нулю. В той же час Європарламенті інтереси жінок представляють біля 35% депутатів, а в Фінляндії та Швеції їх частка сягає 42,5% і 45% відповідно.

Перш за все дисбаланс полягає в тому, що українське населення на 60% складається з жінок, але залученість їх в процес прийняття рішень суттєво не відповідає цій пропорції. Питання пропорційного гендерного представництва в політиці є актуальною проблемою, вирішення якої допомогло б справедливо враховувати інтереси обох статей.

Причин гендерної незбалансованості в Україні існує декілька. Це і це стереотип патріархального суспільства, і відсутність необхідних умов для оптимального поєднання приватного життя і активної діяльності в громадській сфері, і низький рівень вмотивованості самих жінок.

Відомі слова Маргарет Тетчер: «Коли необхідно гарно сказати – шукайте чоловіка, коли треба гарно зробити – шукайте жінку», – добре ілюструють природу жінки. Вона є часто більш організованою і відповідальною по відношенню до роботи, аніж чоловік. Проте, коли справа стосується прийняття управлінських рішень, ставлення до представниць «слабкої» статі з боку «сильної» не є рівним. Кілька разів наштовхнувшись на одну й ту саму стіну, жінка приходить до висновку, що легше грати за традиційними правилами чоловічого світу, бо їй, для досягнення певної висоти, особливо в політиці, треба доводити свої силу, знання і гідність в кілька разів наполегливіше, аніж чоловікові. Українське суспільство сьогодні розмальоване у всі кольори партійної веселки. Воно забуло, що критеріями для політичної діяльності мають бути: компетентність, професійність, порядність, слідування моральним цінностям. Це характеристики, які не мають статевого забарвлення.

Україна, як член ООН, підписавши програму «Цілі тисячоліття», взяла на себе зобов’язання збільшити до 30 % представництво жінок у політиці до 2015 року. Як цього досягти – питання не просте. На законодавчому рівні ситуація виглядає  достатньо пристойно: в 2005 році ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», постійно ведеться вдосконалення законодавчих актів, враховується гендерна статистика. Проте суттєвих змін не відчутно. Навпаки, в результаті Адміністративної реформи 2010 року було ліквідовано Міністерство сім’ї, молоді та спорту, яке опікувалось питанням гендерної політики. На разі в країні не існує інституції, яка б займалась даною тематикою.

Популярним інструментом для покращення рівня представництва жінок в політиці є введення обов’язкових квот на державному рівні. Такий підхід може бути кількісно дієвим, але неякісним і дещо дискредитуючим саму жінку. Альтернативою може бути добровільне збільшення представництва жінок в партійних структурах. Така позиція сприяє популяризації образу жінки-політика та підвищенню статусу самої партії, адже наразі жодна політична структура в Україні в дійсності не слідує філософії гендерного балансу. Заохочення жінок-кандидатів всередині самих партій може виражатись також через створення спеціалізованих фондів підтримки.

Основним інструментом для уникнення гендерного питання має бути заохочення і підтримка діяльності жінок у політичній сфері на державному рівні. Цього можна досягти за допомогою просвітницьких програм та інформаційних кампаній як для жінок, так і для чоловіків, з метою усунення дискримінуючих стереотипів. Другим важливим кроком було б забезпечення можливості оптимально розподіляти час між приватним та професійним життям. Це також стосується представників обох статей і може бути досягнуто неупередженим ставленням до надання відпусток по догляду за дітьми, або наданням можливості вільного графіку роботи, за умови відповідального виконання поставлених завдань. По-третє, для контролю за дотриманням гендерного балансу має існувати певна інституція, яка, зокрема, мала б здійснювати гендерний моніторинг законодавчих ініціатив, вести статистику, забезпечувати виконання встановлених державою норм. На мою думку, саме такі дії можуть призвести до природного збільшення і закріплення позицій жінок в органах влади.

У висновку: жінка в політиці не є міфом чи помилкою, а являє собою цілковиту реальність і перспективу майбутнього розвитку держави. Адже якість життя людей залежить не від статі чи соціального статусу державного діяча, а від професійності та компетентності, які в рівній мірі можуть бути притаманні, як чоловікам, так і жінкам. А враховуючи, що політична діяльність спрямована на забезпечення захисту прав і свобод усіх громадян, то представництво кожної статі в природньо має бути пропорційним населенню держави, що забезпечить збалансованість і виваженість прийнятих рішень.