5 квітня біля міської ради учасники Школи Молодого Лідера «ТАКі ДА» разом з членами одеського обласного осередку «ДемАльянсу» провели акцію «ХОЧЕМО БАЧИТИ», вимагаючі щоб сесії міської ради транслювалися в прямому ефірі і в повному обсязі на одному з місцевих телеканалів. «Причому це мають бути не кабельні канали, що є далеко не у всіх одеситів, а ті, що сприймаються звичайною антеною. Ми також вимагаємо, щоб на сайті міської ради висвітлювалися всі рішення, які приймає міська рада, з пофракційним і поіменним відображенням голосування. Тоді ми нарешті побачимо, як голосують ті депутати, які обіцяли нам золоті гори на виборах», - заявив Олексій Чорний, голова «Демократичного Альянсу» в Одесі.
Молодь підійшла до проблеми креативно. На площі стояли старенькі телевізори, на яких замість зображення були причіплені таблички з іронічним написом: «Сесія міської ради. «Кина не будет». Центральною фігурою акції був величезний плакат із зображенням особи, обличчя якої було закрите до половини чадрою, що безпосередньо символізувало закритість міської влади. Оскільки була присутня й нота одеського гумору, під плакатом красувався напис: «Гульчитай, открой личико!». Одесити, що активно залучалися молоддю до акції, чіпляли до чадри кульки з гелієм, підписані ними в знак згоди з вимогами молоді. Врешті-решт кількість кульок стала достатньою для того, щоб підняти чадру в небо - під нею було усміхнене обличчя міського голови, за спиною якого юрбився депутатський корпус. Молоді активісти заявили, що не мали на меті образити Гурвиця: «Відкритість влади корисна в першу чергу для неї самої. Якщо в них чисті руки – то їм нема чого боятися».
Ще одним елементом акції стало деревце української демократії з жовто-блакитним листям, що росло з прозорого бутлю, на якому був напис «прямий ефір».
Але така акція сподобалася не всім. Приблизно за 20 хвилин після початку акції до мітингуючих підійшов заступник міського голови Хотин Ігор Іванович і, не дуже церемонячись, сказав: «Гурвиця – прибрати, інакше будемо сваритися». Сваритися ми не хотіли, але міняти щось в акції також не стали. Через 5 хвилин в нас раптом зникла електроенергія (тут ми зробили великий промах – зібралися пікетувати владу, а підключилися в управлінні молодіжної політики:). Прослідувавши за нашим 100-метровим подовжувачем я ніс до носа зіткнувся з головою міського управління молоді. Переляканий вигляд і зриваючийся на мат голос цієї приємної зазвичай жінки переконав мене, що телефонне право у нас ще ніхто не відміняв.
Десь хвилин 20 ми були без музики. Цей час ми витратили на гнівні інтерв’ю журналістам. Після цього хтось згадав про подарунок киян – мегафон. При поєднанні з ноутбуком він видав цілком нормальний звук, достатній для того, щоб змусити молодь стрибати від задоволення :).
Ще хвилин за 5 нас відвідала когорта міліціонерів. Заглянувши в очі наших дівчат я зрозумів, що Одеса не дарма місто-герой і міліції без застосування вогнепальної зброї нічого не світить. Почалося все тим самим брутальним наказом прибрати портрет і хамовитим питанням «хто тут хороводить?». Зрозумівши, що стражі порядку щойно отримали доброго прочухана і збираються відігратися на нас, я попросив їх почекати, а в цей час дістав камеру, вмикнув її, і після цього розмова стала лагідною як сопіння немовляти. Нам вже не наказували, а порекомендували прибрати портрет. Отримавши відмову міліціонери попросили хоча б перевертати його, коли міліція поруч, а як піде, то ставити назад. Розмова завершилася по-одеські: ви нам розетку, ми приберемо портрет. Горе-міліціонери пішли шукати, де б нам підключитися. Але їх випередили дівчата, які за красиві очі домовилися з сусіднім будмайданчиком про підключення. (Краса творить дива, коли я туди підходив, то мені сказали, що це неможливо навіть за гроші). Після цього, відчуваючи себе чимось середнім між людьми Х і піонерами з загону Валіка Котіка, ми врубили музику на всю гучність. Мабуть недарма кажуть, що помста найприємніше відчуття в світі :)
