У що ми віримо?

03:00, 03.08.2010

Автор: Адміністратор

Смислом діяльності є передовсім спроектована дія.
Шюц, "Смислова побудова соціального світу"

Якщо б не один нюанс: а проект існує?

Ці базові речі планування відомі будь-якому студенту-економісту, не кажучи вже про докторів економічних наук, які мають можливість керувати країною. Без наявності стратегічного бачення діяльність перетворюється на хаотичні метання та локальні дії.

У цьому контексті смисл означає, що влада та громадяни володіють спільним усвідомленням певного стану майбутнього, що був обдуманий і прийнятий з позиції тих рухів, які треба здійснити задля його досягнення.

Взагалі, ні суспільство, ні держава не можуть існувати без певного смислу, усвідомленого майбутнього, оскільки він і є причиною їх виникнення. Мотивація людей утворити суспільство, а пізніше державу, полягає в тому, що у них з’являється бачення майбутнього, яке вони вибудовують спільними зусиллями.

У даному випадку, мова не йде про віру, як обов’язковий елемент релігії (тут і надалі віра вживається в поза релігійному контексті). Хоча тривалий історичний період саме релігійна віра визначала структуру держави.

Отже, смисл є первинним по відношенню до організації суспільства та держави. А це означає, що подальший розвиток і історичні надбання є похідними від того, у що вірить конкретне суспільство.

Тобто ідеї будівництва собору чи створення комфортних умов життя не виникли, якщо б люди вірили в щось інше.

Все це свідчить лише про те, що жодних спільних смислів майбутнього наше суспільство не знайшло і не створило.

Безперестанку знищуючи можливості один одного, підміняючи спільне будівництво постійним протистоянням, ми стали периферійним ресурсним придатком.

Задля справедливості треба визнати, що життя в добу незалежності не було позбавлене смислів. Окрім спроб створити власні, українське суспільство регулярно відвідували смисли сусідів.

Заручники безальтернативності

Це означає, що смисли, які прийшли на зміну ідеї незалежності, не пропонували таких образів майбутнього, в якому знайшлося б гідне місце кожному члену суспільства.

Політична еліта ввійшла у внутрішній конфлікт. Бо номенклатура, не бачачи свого місця в новому майбутньому намагалась довести свою ефективність і потрібність, а брак знань та досвіду націонал-патріотів загрожував колапсом.

Проблема виникла в тому, що цей смисл був витягнутий з історії саме в такому вигляді, в якому він перебував після Другої світової, зі своїм специфічним розумінням українського суспільства, своєю логікою побудови держави і своєю історією здійснення цього.

Трактування історії, як поступовий процес боротьби української нації за незалежність, знівелювало колективну дію виражену на референдумі незалежно від походження та регіону.

Інші спроби сформувати смисли спільного українського майбуття можна звести до формули: сильна заможна європейська конкурентоспроможна Україна. Кожне з слів цієї формули часто вживається як відповідь на питання: якою бути нашій державі?

Так, країна не може ставити собі за ціль бути сильною, якщо це не супроводжується смислами побудови власної цивілізації, необхідного життєвого простору, ідеями імперій тощо.

В умовах відсутності власних смислів Україну почали відвідувати сусідні. Найбільш поширеним і усталеним можна вважати смисл європейської інтеграції шляхом чийогось досвіду.

Провал української євроінтеграції став наслідком не усвідомленості самого смислу існування європейської спільноти. Еліта орієнтувалась на запровадження європейських стандартів життя без перетворення українців на європейців.

Не спрацювали практики використання чужого досвіду, оскільки кожний досвід є унікальним усвідомленням певного смислу в конкретному суспільстві. Можна використовувати інструменти втілення смислу, але без самого смислу це перетворюватиметься на бутафорію.

Іншим джерелом смислів спільного майбутнього є Росія. На відміну від європейського смислу, північний сусід ще сам не визначився з проектом майбутнього, а тому продукує і поширює на Україну різні ідеї таких проектів.

Євразійство більше геополітичний проект, який передбачає формування регіонального Союзу, на зразок ЄС, і включає країни за географічними та економічними факторами, орієнтуючись на об’єднання пострадянського простору.

Ці смисли об’єднують російську еліту в баченні необхідності включити Україну та Білорусь в спільний проект, і завдяки цьому визначають тактичні цілі. Але з позиції стратегічної перспективи – кінцева модель майбутнього в обох випадках відрізняється, і процес вибору все ще триває.

Водночас, в суспільстві відсутність альтернативних смислів породжує сприйняття власного майбутнього саме таким. Майбутня роль периферії стає усвідомленим образом, на який починає орієнтуватись еліта та розвиток української держави.

Слід визнати, що попит на такі смисли зростає. Розбурхана обуреними громадянами українська домашня кухня поступово трансформується в дискусійний клуб, де шукають нові моделі держави, нові реформи, зміни та інше з приставкою "новий".

Потреба в новому смислі

Які б не були запропоновані проекти реформ чи модернізації, при жодній конфігурації влади вони не отримують розвитку. Немає сенсу розробляти унікальний проект Конституції, реформу суду, виборчу модель в умовах, коли політеліта не має мотивацій до їх втілення, а суспільство не має політичної волі.

Модель суспільства добробуту, як ідеальний смисл західної цивілізації, вичерпала себе і виродилась в суспільство споживання. Західні держави намагаються підтримати динаміку та цілі проекту, який частково був виконаний і більше не релевантний потребам розвитку.

Бурхливий розвиток комунікацій створив передумови для виникнення глобального суспільства. Тепер людство має можливість "уявити себе спільнотою".

Нарис такої моделі суспільства і, відповідно, його державної організації буде запропоновано в наступній частині…

<p style="\" font-family:"="" span="">https://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/26/4888596/

<span style='\"display:' none;\"="" id='\"1280774022997E\"'>