Стратегічні метання

02:00, 10.12.2008

Автор: Адміністратор

https://podrobnosti.ua/analytics/2008/12/08/570643.html 

Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана

Перше правило потопаючого – не можна метатись. Страх і паніка заважають раціонально думати, а метання призводить до того, що людина захлеснеться і потоне. Як не парадоксально, але саме бажання врятуватись прискорює кінець. Різниця між плаванням та метушнею полягає в тому, що в першому випадку це зрозумілі і послідовні рухи, а другому повна нерозбірливість. Схоже, що цілеспрямоване плавання України в бік НАТО починає змінюватись на метушню. Принаймні, як ще можна пояснити створення стратегічної групи з українсько-російських відносин Секретаріатом Президента?

В цілому, той факт, що відносини з Росією необхідно покращувати – ні в кого не викликає сумніву. Справа не тільки в тому, що вона наш сусід і власник потрібного газу, скільки в тому, що негативні стосунки мають більше шансів отримати негативний кінець, ніж, скажімо, нейтральні. Однак, логіка вирішення цієї проблеми через створення стратегічної групи, як мінімум дивує. По-перше, питання зовнішньої політики належать до компетенції МЗС. Міністр призначається по квоті Президента і, очевидно, дослухається до його пропозицій. Фактично, створення додаткового органу на зовнішньополітичному напрямку віддає епохою Кучми, коли при Адміністрації Президента існувало управління зовнішньополітичної діяльності. По-друге, навіщо починати покращувати відносини зі створення нового органу? Більш доречним видається починати з того, чим вони найбільше погіршились – офіційних заяв. Адже саме тональність спілкування між сторонами найбільше відбивається на їхніх стосунках. По-третє, і без цієї групи існує цілий ряд міждержавних органів на рівні президентів для покращення стосунків двох держав, які ще з 2005 року так і не спромоглися досягнути жодних результатів.

Зрештою, офіційна спроба покращувати стосунки з Росією на тлі чергової порції заяв щодо «прокремлівської більшості» та «зради національних інтересів» виглядає як фарс. З одного боку, склад групи та її завдання змушують ставитись до неї серйозно. А, з іншого, фактом її створення, СП дискредитує всі свої попередні та поточні заяви щодо зради національних інтересів та заграванні з Москвою Тимошенко. Варто відзначити, що попри все, ці заяви додавали рейтингу Ющенку та його політсилі. Створення групи містить в собі багато невідповідностей, однак, цей крок складно назвати не продуманим. Час покаже, які насправді завдання стоять перед групою, а на даному етапі вона скоріше виконує функцію сигналу. Тільки от кому вирішив посигналити СП?

Росія?

За останні три роки позитивні сигнали з України щодо Росії стали такою рідкістю, що російський МЗС ще має встигнути їх зловити. Постійні суперечки навколо питання газу, Чорноморського флоту, вступу до НАТО, демаркації кордону, торгових війн – проходили центральними темами в стосунках двох країн. При чому ситуацію не вдавалось покращити незалежно від того, хто обіймав крісло прем’єра. Власне, оскільки зовнішня політика – це прерогатива Президента в обох країнах, то саме і від них залежить, в якій бік будуть розвиватися взаємовідносини. Тому рішення про створення стратегічної групи, з офіційної точки зору, свідчить про готовність Віктора Ющенка до значних трансформацій в зовнішньополітичному курсі країни.

Проблеми з Росією впродовж президентства Ющенка були очевидними і випливали з його принципових позицій європейської та євроатлантичної інтеграції. Саме ці два пункти були наріжним каменем політичного розвитку України під його керівництвом, і саме вони були абсолютно неприйнятні для Кремля. Тож раптове бажання покращити стосунки з українського боку мусить мати під собою вагомі підстави. Одним з можливих поштовхів до цього могла стати відмова НАТО надати ПДЧ. Якби там не було, євроатлантична інтеграція України обходиться їй дорого в стосунках з Росією, а результати не дуже втішні. Досвід Грузії показав, що широкі західні обіцянки мають обмежені дії, а грубі російські погрози швидко втілюються. Тому Віктор Ющенко цілком міг вирішити, що краще синиця в руках, чим журавель в небі, тобто гарні стосунки з РФ, чим обіцяне членство в НАТО.
До зміни своїх пріоритетів Президента Ющенка також могла підштовхнути і внутрішня ситуація. Абстрагування Заходу від подій в Україні та все більша орієнтація на Росію двох найбільших політичних гравців створює нерівномірний розподіл сил. Очевидно, що СП вирішив спробувати поборотися за вплив на ці процеси, або в будь-якому разі довести свою спроможність бути вигідним російській стороні. Ще одна причина може лежати в площині заяв про готовність Президента самостійно вирішувати газові проблеми. З такої позиції, створення стратегічної групи є передумовою для перебирання цих функцій на себе.

Втім, всі ці версії – малоймовірні з огляду на суб’єктивні стосунки між Ющенком та Путіним. Перший так і не зміг вибачити другому позицію Росії на виборах 2004 року. В свою чергу, Путін так і не зміг змиритись з поразкою. Ющенко, як і Саакашвілі, є доказом зовнішньополітичної невдачі грізного та непереможного російського лідера, який не погребує можливістю взяти реванш. Тому навряд чи кроки СП сигналізують Росії про зміну в настроях. Небагато шансів і на те, що вони будуть почуті. Час довів, що найвигіднішою позицією для РФ є підтримка внутрішньої української політичної нестабільності, яка виступає головним бар’єром для євроустремлінь.

НАТО?

Створення стратегічної групи відбулось в переддень прийняття остаточного рішення по ПДЧ для України. Співпадіння? Сумнівно. Очевидно, що фактор негативних українсько-російських відносин відігравав важливу роль для позиції окремих країн. Зрештою, відновлення стосунків НАТО з РФ було одним з центральних питань саміту, і українські кроки в напрямку покращення відносин з сусідом не могли не вітатись країнами-членами. За деякими версіями саму ідею створення стратегічної групи підкинули українським дипломатам в Брюсселі.

Загалом, все це дуже схоже на Україну. Як тільки ми щось дуже хочемо отримати, то відразу створюємо якісь органи або приймаємо плани, які, безумовно, не виконуються. Так, минулого тижня міністр Огризко браво розповідав з екранів телебачення про те, що на наступний рік заплановано понад 400 інформаційних заходів. Вже декілька днів в інформаційному просторі витають повідомлення про НАТО – смс вікторину. Все це мало довести, що в Україні вирішують проблему низької поінформованості суспільства про Альянс. Тож створення стратегічної групи могло бути продовженням українського інформаційного тиску на членів НАТО щодо надання ПДЧ. Схоже, що цей сигнал так і не був почутий в Брюсселі. Замість нічого, ми отримали «поглиблене та розширене» нічого.

Ахметов?

На тлі останніх подій навколо формування коаліції ПР та БЮТ, Рінат Ахметов та його група мало не єдині хто може заблокувати цей процес. А одним з головних каменів спотикання в попередніх спробах СП здружитись з ПР через Бориса Колесникова була тема НАТО. Створення стратегічної групи під керівництвом Богатирьової – потужний сигнал, що в Секретаріаті готові до поступок і повернення до старих домовленостей.

В цілому, є шанс, що сигнал буде сприйнятий. Коаліція по лінії СП для Ахметова набагато прийнятніша, ніж з тим, хто постійно погрожує йому реприватизацією. Однак, зі свого боку Президент та його команда змушені продемонструвати здатність доводити справу до кінця і діяти ефективно. Можливо саме цим пояснюється офіційність створення робочої групи. Водночас, навіть якщо не вдасться запобігти об’єднанню двох політичних гігантів в коаліцію, для СП важливо зберігати в парламенті блокуючий пакет по змінам в Конституцію.

Незалежно від того, кому сигналили в СП і чи були ці сигнали сприйняті, зовсім по іншому сприйме їх суспільство. По-суті створенням стратегічної групи Президент Ющенко почав відходити від останньої послідовної лінії – інтеграції на Захід. Цей крок перетворює виснажливе, але послідовне плавання на метушню, яка загрожує неприємним кінцем.