Шило на мило
02:00, 07.12.2008
Автор: Адміністратор
https://podrobnosti.ua/analytics/2008/11/04/564115.html
Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу ім. Р. Шумана
Події останнього тижня схилили шальки терезів не на користь дострокових виборів. Тимошенко вдалось отримати пакет антикризових законів, тоді як НУНС не зміг отримати фінансування на вибори, а Партія регіонів – зміни до виборчого законодавства. В цілому, може скластись враження, що вибори втрачають свою актуальність, оскільки багато депутатів приховано не бажають випробовувати долю ще раз. Однак, без виборів не буде вирішено остаточне питання – хто ж буде боротися з кризою і забирати всі лаври? Окрім цього, всі політичні сили зробили обіцянки щодо дострокових виборів, і якщо їх не буде, то Тимошенко святкуватиме повну перемогу. Навряд чи на це підуть інші потенційні кандидати в президенти, які пообіцяли зворотне.
Очевидно, що дострокові вибори всього-на-всього відтягуються в часі. Зрештою, парламент потребує коаліції, і вибори єдиний спосіб її створити без старого багажу образ, звинувачень та непослідовності. З цієї позиції, актуальним залишається питання внесення змін до виборчого законодавства, яке з минулих дострокових потребує серйозного оздоровлення. Відмова зробити це законопроектом від ПР свідчить про традиційну для депутатів рису вирішувати проблеми в момент їх надходження. Адже незалежно від того, коли відбудуться вибори доцільно виправити минулорічні «маразми» за будь-яких обставин. Втім, чи можливо отримати об’єктивні зміни виборчого законодавства і як вирішити проблему безвідповідальних некомпетентних депутатів?
Закон під результат
В Україні ще не було виборів без змін у виборче законодавство. Оскільки вибори – це завжди небезпека не пройти в парламент, законодавці самі собі встановлюють максимально вигідні правила. Найбільш курйозний випадок – зміни 2007, коли замість партій у виборах почали брати участь влада та опозиція. Відповідно, між ними і розподілявся процес організації виборів. Це призвело до великої кількості непорозумінь, які не могли розв’язати навіть автори законодавчих змін. Наприклад, в різних областях були по різному поділені посади голови та секретаря дільничних комісій, місцями дотримувались квотного розподілу між фракціями, а місцями розподілу між владою та опозицією. Загалом, зміни до закону про вибори народних депутатів були безпрецедентними в спробі закріпити владу за тими, хто її вже мав.
Вирішити значну кількість організаційних недоліків намагався законопроект регіоналів. Однак, як і кожний закон про вибори, їхній в першу чергу вирішував проблеми під себе. Можна виділити три принципових зміни, які вносилися ПР. По-перше, законопроект передбачав надання депутатам права участі в засіданнях ЦВК без запрошення. Фактично, завдяки цьому нововведенню пропонується створити можливості для блокування роботи комісії так, як нещодавно це демонстрував БЮТ в судах. Враховуючи те, що діяльність ЦВК тісно прив’язана до виборчих строків, депутати при достатньому бажанні завжди зможуть щось затягнути, і тим самим поставити під загрозу весь процес організації виборів. Мабуть регіонали вирішили перестрахуватись на той випадок, якщо рейтинги не будуть успішними до дня голосування, водночас, цією нормою вони грають на руку бютівцям, які перетворили блокування на практику досягнення потрібних рішень.
Друга принципова зміна – це скасування вимоги виборчої явки. Такий крок свідчить, що самі депутати чудово усвідомлюють небажання народу брати участь в дострокових виборах. Звичайно, краще скасувати вимогу явки 50% виборців, ніж витрачати бюджетні кошти на ще одні дострокові. Проте, низька явка теж є результатом, який оцінює існуючий стан справ. Захисники дострокових виборів наголошують, що народ своїм рішенням зможе розв’язати парламентську кризу. Низька явка стане вотумом недовіри до українських політиків, і сигналом для них міняти щось на своєму рівні. Позбувшись цього обмеження, депутати не братимуть до уваги після виборів той факт, що український парламент підтримує менше 50% населення.
І, нарешті, третя позиція полягає у відміні «маразму» про розподіл посад в комісіях між владою та опозицією. Зрозуміло, що в сучасних умовах немає єдиної команди ні з одного, ні з іншого боку. Хоча старий розклад міг би влаштувати регіоналів, у випадку домовленості між ними та НУНС. За таких обставин, вони б могли отримати в деяких окружних комісіях повноту влади. Натомість, бажання ПР повернути всю владу фракціям доводить, що жодних домовленостей на після виборчу коаліціаду не досягнуто. По-суті, за цих умов владу в комісії отримає більшість фракцій, які між собою домовляться. Наприклад, ПР, КПУ та блок Литвина. Залишаючи фракціям пріоритетні права на участь у виборах, депутати порушують не тільки вимоги демократії, а й саму логіку дострокових виборів. Оскільки парламент розпустили, то, очевидно, проблеми криються саме в тих силах, які там перебували. Тому логіка виборів полягає в тому, щоб виборці могли укомплектувати парламент новими або іншими політиками. Натомість, захистити свій результат у виборчих комісіях можуть тільки ті сили, які вже безпосередньо перебувають при владі. Хоча минулого року блок Литвина довів, що можна прорватись, але доводив він це не зовсім чесними методами.
Щодо інших змін, то вони носять суто технічний характер і полегшують роботу виборчих комісій. Зокрема, передбачалось, що ЦВК отримає можливість самостійно встановлювати строки підготовки до виборів, що актуально на тлі постійних політичних протистоянь. ПР також пропонувало виключити свою минулорічну пропозицію про передачу списків виборців, які виїхали за межі країни, з прикордонних служб. В цілому, більшість запропонованих змін можна зустріти і в законопроекті запропонованому депутатами від БЮТ. Принаймні, три принципові позиції абсолютно збігаються. Однак, фракція за ці зміни не голосувала. Безсумнівно, це пов’язано з жорсткою позицією по достроковим виборам, але внесення змін так чи інакше є неминучим. Не бажання робити це тепер, означає, що зміни будуть вноситись в більш гострий момент, і не виключено, що закон про вибори набереться нових «маразмів», покликаних закріпити владу за конкретними силами.
Чи винувата виборча система?
Зрозуміло, що недоліки української виборчої системи не можна вирішити організаційними правками. Якщо до Верховної Ради потрапляють депутати, чий інтелектуально-культурний рівень викликає здивування в суспільства, то всі шишки падають на саму виборчу систему. В цьому контексті, все частіше починають лунати вимоги про запровадження системи відкритих списків, коли виборці самостійно зможуть вибирати кандидатів від партії. Але скільки достойних і відомих політиків зможуть запропонувати політичні партії? Навряд чи можна виділити більше 20-30 в кожній з впливових політичних сил. Тому шляхом відкритих списків максимум вдасться позбутися одіозних та неприйнятних для електорату персон. Врешті, до парламенту проходитимуть й надалі нікому не відомі покупці депутатських крісел.
В умовах відсутності конкурентної боротьби всередині партій одноосібних лідерів, суспільство не може отримати нових політичних імен, а, відповідно, приречене вибирати те, що пропонують. Одним із дієвих механізмів впливу на партійний список є безпосередня участь громадян в партіях, які вони підтримують. Спостерігаючи та впливаючи на процеси зсередини, виборці можуть робити партії більш публічними, і завдяки власній участі або підтримці інших потенційних кандидатів створювати нові політичні імена. Проблема української виборчої системи полягає в тому, що вона задовольняє інтереси тих політиків, які вже перебувають у владі, а не суспільства, яке цю владу вибирає.
За період незалежності в Україні були випробувані всі класичні виборчі системи від мажоритарної до пропорційної. Жодна з них не виявилась ефективною, попри те, що вони успішно працюють в інших країнах. Тому марно сподіватися, що проблему «кнопкодавів» вирішать відкриті списки. Діюча класична пропорційна система більшою мірою мотивує виборців ставати членами партій, і в такий спосіб впливати на список кандидатів. Однак, в суспільстві недостатньо розвинутий рівень політичної культури, і саме це є причиною проходження в парламент лобістів та некомпетентних політиків. Недостатньо приходити на дільниці і віддавати голос, виборці мають контролювати своїх політиків і через партії, які вони представляють.
Незалежно від дати дострокових виборів, політичні сили так чи інакше будуть вносити зміни в виборче законодавство. Провал законопроекту від ПР доводить, що парламентські сили шукатимуть нових компромісів, і, так чи інакше, приймуть такі зміни, які захищатимуть їхні інтереси повернення в парламент. За таких умов, єдиний спосіб отримати відповідальних і компетентних депутатів – не законодавчі зміни до виборчої системи, а політична активність самих виборців.
