Навіщо нам потрібні семінари? - Навіщо нам потрібні семінари? Традиційне запитання

02:00, 25.11.2002

Автор: Адміністратор

...Навіщо нам потрібні семінари? Традиційне запитання. Щоб познайомитись з новими людьми, отримати нові враження та інші приємні банальності. Традиційна відповідь! Приблизно таку мету я переслідувала коли їхала на семінар. Десь об одинадцятій годині вранці в четвер я усвідомила що з вищезазначеною мотивацією мені краще було б поїхати на зліт студентів – активістів! Моє ставлення до подібних акцій кардинальним чином змінилося, неважко здогадатися чому. Неможливо переоцінити корисність спілкування в одному приміщенні редакторів відомих газет, журналістів, ім'я яких говорить саме за себе, експертів з одного боку та студентів з іншого. неабияка можливість для малят журналістики скласти цілісне уявлення про ту нелегку справу якою вони вирішили займатися і про стан в якому знаходиться сьогодні українська журналістика (точніше буде сказати позу), також порівняти все це неподобство з німецьким досвідом, що безперечно дуже корисно! Отже, в результаті порівняння я дійшла деяких важливих висновків, бо як каже один мій викладач щоб побачити що тут не так порівняйте з тим де все так!

Почну з функцій які виконують ЗМІ. Зазвичай це розважальна, освітня і суспільно - політична. І якщо з першими двома все начеб то зрозуміло, то остання функція знаходиться в категорії "з невизначеним обсягом". В цьому обсязі розуміються ще принаймні три побічні функції, а саме: маніпуляція аудиторією(така собі методика Кашпіровського), політична пропаганда(особливо передвиборча), а також прихована реклама, що в Німеччині є ганебним явищем і може означати не тільки кінець кар’єри журналіста, якій цим займається, а й до втрати довіри аудиторії. Який він пересічний український журналіст, беззахисний, залежний, схильний до інформаційного само продажу чи хижий і ласий до лівих грошей вовк в овечій шкурі? І навіщо ми тоді дивуємось чому суспільство перестало довіряти ЗМІ, та найголовніше те що воно навіть не знає якою повинна бути інформаційна обстановка! Отже, плавно підійшовши до ролі суспільства в діяльності ЗМІ треба констатувати те, що всупереч демократичному принципу діяльності останніх, що звучить, як "коментар - критика – контроль", вітчизняне ЗМІ орієнтується на принципи ринкової економіки" товар – гроші - товар". Постачальники політичної інформації намагаються зацікавити журналістів різноманітними знаками подяки(здебільшого грошовими), а за особливий ексклюзив і самі не проти отримати винагороду! Пан Д"Інка, що виявився щедрим на різноманітні повчальні вислови сказав "якщо особа хоче грошей не беріть у неї інтерв'ю". Цікаво, та для України примарно. Вищезгаданий добродій також повідомив про реакційний маркетинг, основною задачею якого є дізнатись що хоче аудиторія бачити в пресі чи на телебаченні, тобто ґрунтується на принципі "ідете ловити рибу приманка повинна їй смакувати", але, з іншого боку якщо українське суспільство не уявляє якими повинен бути інформаційний простір, то з радістю проковтне замість смакоти добре завуальовану гидоту, а коли зрозуміє що проковтнула гачок буде вже на місці призначення.

Альтернативою пресі, в якій ми читаємо те що повинні і телебаченню, з подібною симптоматикою., маємо радіо та Інтернет, де свобода впевнено крокує до безконтрольності і на кшталт потрібності цензури в цій сфері напевне ніколи не буде єдиної думки.

Найулюбленіша тема серед журналістів, свобода слова звісно, була однозначно поставлена в незручне становище паном В. Стрєльніковим , що в перерві між жуванням гумки народив сакраментальну фразу "нєсвободного слова нє біваєт , а"свобода слова"- нє больше чєм літєратурний троп"! А все ж таки як важко журналістам говорити правду, саме тому в цьому їм допомагає іноземний капітал, чим ставить у звичне для них становище, що є ганебним явищем для української держави, а най ганебнішим є те що її це повністю влаштовує.

Але в Україні є і чесні журналісти, які або пишуть про космос (все що не загрожує безпеці їх життєдіяльності) або балансують між прірвою і спокусою перетворитись на інструментарій політичної боротьби.

Можливо в українців просто такий менталітет - щось з усього мати. І як не крутись а повної політичної незангажованості не було і не буде ніколи, а журналісти і надалі будуть чекати виборів як Нового Року (як сказав ваш декан Демченко) і ласувати іноземними хлібцями!

Ксенія Пономаренко, ХДМУ Суми, Україна