Конструювання колективної ідентичності: виклики глобальним державам. Частина І
02:00, 22.11.2008
Автор: Адміністратор
Проблема колективної ідентичності постає ще одним викликом існуванню держави-нації. Глобалізація та інформаційне суспільство позначились не тільки на способах ведення політики та організації економіки, а й на ідентичності суспільств як єдиного цілого. В сучасних умовах, індивіди і групи все частіше усвідомлюють себе в відмінних від традиційних ідентичностей, як клас чи нація. На передній план виходять нові ідентичності, які стають важливішими ніж базові, і від того, як вони будуть впливати на державу залежить її майбутня доля. Значна роль ідентичності в політиці пов’язана насамперед з тим, що вона визначає поведінку політичних суб’єктів. Досліджуючи та впливаючи на її динаміку можна прогнозувати та запобігати конкретному розвитку подій.
Ідентичність в колективному вираженні складає основу держави. Її політичні інститути формуються на ґрунті певної ідентичності, яка визначає поведінку та погляди еліти і суспільства. Головна функція ідентичності – це легітимність існуючої системи. Колективна відповідь на питання «хто ви?», містить, водночас, означення самої політичної системи держави та основ її діяльності. Отримуючи відповідь, «американці», «європейці», «росіяни» тощо, ми відразу розуміємо особливості держави цих представників, її політичної системи, її цінностей та національних інтересів. Однак, індивід чи група, одночасно, можуть бути носіями кількох колективних ідентичностей, які вступають в дію за визначених умов. Тому пріоритетне завдання політичних інститутів та організацій в підтримці тих умов за яких певна ідентичність дає їм необхідний рівень легітимності. Наприклад, в довестфальську епоху основу суспільної ідентичності складала релігія, і завдяки діяльності церкви забезпечувалась легітимність короля та його феодалів. В поствестфальстську – для більшості країн, основу складала національна культура, яка визначала діяльність парламентів та президентів на користь національних інтересів.
Особливістю колективної ідентичності є те, що вона повинна усвідомлюватись, «уявлятися» за Андерсоном, всім колективом. А це можливо тільки за умови розвинутої комунікації. За допомогою певних методів віддалені один від одного індивідам та групи мають усвідомлювати свої спільні риси, активізовувати ідентичність. В епоху до Вестфаля таку функцію виконувала церква, яка мала розгалужену мережу потрібну інформацію в різних кутках Європи. Тут треба звернути увагу на важливий момент: коли церковні єпархії були підпорядковані Папі – його влада була необмежена, натомість, коли цей контроль перейшов до рук короля – Європа вступила в епоху абсолютизму. В наступний період, функцію церкви замінила газета, яка виходила на конкретній мові, а відповідно об’єднувала суспільство однієї національної культури. Фактично, канали комунікації та контроль над ними були основними ресурсами підтримання ідентичності та забезпечення потрібної легітимності.
Таким чином, трансформація способів комунікації веде до встановлення пріоритетності інших ідентичностей. Саме в цій точці ми підходимо до викликів, які створює ідентичність в сучасну епоху. Низький розвиток комунікації в попередні століття дозволяв визначати пріоритетність тільки для таких колективних ідентичностей як релігійна конфесія, нація, клас. Ці колективні ідентичності були основою політичних інститутів, які зберігають свій вплив і сьогодні. Однак, в сучасному інформаційному суспільстві ситуація кардинально змінилася. Створено багато способів для позначення групових ідентичностей, від прихильників фентезі до терористів. Групи індивідів можуть створювати замкнуті комунікаційні сфери, за допомогою Інтернету, розвивати власну ідентичність через виробництво індивідуальної атрибутики тощо, і бути дотичними до загальних проблем дуже опосередковано. Водночас, більшість груп формується в рамках окремих економічних чи соціальних сфер. Це в той чи інший спосіб все таки пов’язує їх з державою. Нові групові ідентичності не стирають традиційні, однак, вони заміняють їхню пріоритетність. Свого часу національна ідентичність замінила пріоритетність релігійної в політичній площині, що призвело до трансформації політичних інститутів. Фактично, в сучасну епоху групові ідентичності починають домінувати над національними чи класовими.
В зв'язку з цим, можна виділити два глобальних виклики сучасним політичним системам. Перший, це поступова втрата легітимності політичних інститутів. Ефективне функціонування дійсних інститутів парламентів та виборів пов’язане з існуванням колективних ідентичностей як клас чи нація. Тому сьогодні їхня діяльність здійснюється фактично на ту частину суспільства, яка все ще зберігає цю ідентифікацію. Доказом втрати легітимності є падіння виборчої явки в розвинутих країнах та низький рівень зацікавленості в політичних подіях.
Другий виклик – це новий рівень конфліктів. Будь-яка ідентичність апріорно конфліктує з іншими, оскільки прагне встановити гегемонію над індивідом або групою. Конфлікт є одним із способів тримати певну ідентичність пріоритетною. Тому на зміну релігійним та національним війнам будуть приходити групові, часто внутрішньополітичні. Важко сказати, наскільки вони будуть кровопролитними, наприклад, етнічні конфлікти теж можна сюди віднести, однак саме не прогнозованість розвитку даної ситуації становить особливу загрозу.
Оскільки на сучасному етапі розвиток нових групових ідентичностей не досяг того рівня, щоб пропонувати альтернативний тип політичних систем існуючим, ці виклики ставлять перед державою завдання посилення своєї легітимності через пошук нових форм колективної ідентифікації. Або фактично, через конструювання ідентичності.
Як конструюється колективна ідентичність?
Конструювання колективної ідентичності має два напрями: посилення існуючої і створення нової. В першому випадку, мова йде про створення умов, за яких ідентичність стає знову пріоритетною для суспільства. Наприклад, розгортання війни за національним принципом, нагадує індивідам та групам про їхню культурну приналежність. В другому випадку, внаслідок суспільного розвитку створюються нові умови, в яких можна створити певну ідентичність і нав’язати її іншим.
В політичному контексті, можна виділити два типи суб’єктів, які можуть конструювати колективну ідентичність: держава і політичні групи. Держава, в особі політичних інститутів, зацікавлена посилювати існуючу або конструювати нову колективну ідентичність, щоб збільшити власну легітимність і ефективність. Швидке виконання поставлених завдань перед суспільством значною мірою залежить від того, на скільки саме суспільство пов’язує себе з існуючими політичними інститутами, сприяє і реагує на заклики влади. В свою чергу, політичні групи посилюють або створюють нові колективні ідентичності в процесі боротьби за владу. Це дає їм можливість досягнути необхідної більшості в суспільстві для отримання перемоги.
Перед тим, як розглянути якими механізмами конструюється ідентичність, варто ще раз поглянути на те, що вона собою являє. Коли людина відповідає на питання «хто ви», вона визначає свою ідентичність з певною групою, колективом. Для того, щоб дати конкретну відповідь вона має знати внутрішні особливості групи, наприклад, її правила, історію виникнення, цінності, загрози тощо. З іншого боку, даючи коротку відповідь, наприклад, «українець» - людина не вдається до додаткових пояснень. Це означає, що існує зовнішнє знання в інших індивідів того, що означає бути «українцем», наприклад, походити з конкретного регіону, представляти певний світогляд, реагувати визначеним чином на конкретні проблеми тощо. Знання та усвідомлення ідентичності індивідом або групою складають її основу. Водночас, як вже зазначалось, ідентичність стає активною тільки за певних умов. Таким чином, щоб сконструювати ідентичність нам потрібно створити нове знання та умови, в яких воно буде адекватним.
В зв'язку з цим, можна виділити три механізми, за допомогою яких конструюється ідентичність: формування нового знання, його поширення та створення умов для реалізації. Носієм знання в зовнішній реальності є дискурс. Нові пояснення та знання, які можуть створюватись навмисно для формування нової групи їх носіїв, укладаються в дискурс і можуть бути почерпнуті з нього. Наступним кроком в конструюванні нової колективної ідентичності є поширення цього дискурсу, що потребує доступу до основних каналів комунікації в суспільстві. І нарешті, третій крок – це створення умов, в яких нове знання буде реалізовуватись, і перетвориться в ідентичність. Найчастіше для цього використовують конфлікт, як найбільш мобілізуючий фактор.
Переводячи все це на мову політики, політична група або держава, для конструювання колективної ідентичності, мають створити суспільству нове (або актуалізувати старе) усвідомлення самого себе, донести його, і створити умови, в яких нове знання стане актуальним.
Глобальні лідери та відповіді на загрози ідентичності
Європейський Союз
Формування ЄС є показовим і успішним прикладом конструювання нової колективної ідентичності. Групі політиків вдалось створити наднаціональні інститути, які виконуючи протягом тривалого часу виключно економічні функції, створили певний ступінь ідентифікації між представниками різних націй і досягнули необхідного рівня легітимності, щоб бути пріоритетними в окремих політичних та суспільних сферах. Водночас, оскільки ЄС – це незакінчений проект, не варто переоцінювати успішність сконструйованої ідентичності.
Найбільшою особливістю виникнення ЄС було створення європейської еліти. З моменту заснування Європейської Комісії – вона складалася з працівників відібраних незалежно в усіх країнах-членах Союзу, Тобто працівники не делегувалися національними урядами і, відповідно, не захищали національні інтереси своїх урядів. В результаті діяльності на наднаціональному рівні, бюрократи Комісії створювали нове знання, потрібне їм для виконання покладених завдань, засвоювали його і практично реалізовували. Фактично, вони і стали першими носіями нової європейської ідентичності. Відповідно, саме політичні інститути ЄС стали активним суб’єктом конструювання колективної ідентичності.
Проблема, з якою в подальшому зіткнулися європейські бюрократи – канали комунікації. Якби не старалися Комісія та Парламент донести свої позиції до населення країн-членів – це, однаково, відбувається через національні ЗМІ, які перебувають в юрисдикції національної політики. Тому, первинно, європейським інститутам необхідно було поширити свою ідентичність на бюрократичний апарат національних держав. Досвід показує, що цього вдалось досягнути, оскільки незалежно від національних політик, ЄС досягає нового ступеню розвитку. Зрештою, навіть в тих країнах, де провалювалися референдуми по нових повноваженнях Союзу, влада не поділяла думку суспільства.
Однак, для остаточного утвердження нової ідентичності підтримки національної влади недостатньо. В зв'язку з цим, європейські інститути почали розбудовувати комунікацію з громадянами в своїх підпорядкованих сферах. Наприклад, в рамках транспортної політики Союз сприяє утворенню наднаціональних асоціацій та проведення з ними постійних консультацій. Завдяки цьому, встановлюється зв'язок з громадянами ЄС в обхід національних урядів, і, водночас, зростає залежність в самих громадян від національного рівня. Ще одна стратегія послаблення національної влади – це реалізація концепції «Європа через регіони». Через спеціальні дотації та створення регіонів прикордонного співробітництва, інститути ЄС встановлюють тісніший зв'язок з місцевим управлінням, знову ж таки, в обхід національної влади. Окрім цього, ЄС виступає союзником різних групових ідентичностей, які перебувають в меншості: від сексуальних до етнічних. Можна навіть сказати, що європейські інститути намагаються підсилити групову ідентичність на противагу національній. Тому поширення європейської ідентичності є відповіддю на дві загрози: врахування інтересів нових групових ідентичностей, та отримання внаслідок цього потрібної легітимності.
Таким чином, шляхом створення нових рівнів взаємодії та поширення нового знання європейські інститути доводять свою перевагу над національними, і здобувають потрібну легітимність через утвердження нової ідентичності - європеєць. Ця ідентичність створюється не на противагу національним, а як надбудова до них. Водночас, ці процеси ще далекі від свого завершення.
США
В своєму історичному становленні США представляють унікальний досвід формування держави-нації. На відміну від багатьох держав, тут фактор національної культури не мав вирішального значення в формуванні національної ідентичності. Зрозуміло, що будучи в більшості англо-саксонами американці не могли б пояснити в національних термінах причини свого відділення від Британії. Відповідно, саме в цих умовах сформувалась нація з громадянською основою ідентичності, те, до чого прагне ЄС декілька століть потому.
Однак, громадянська ідентичність, яка допомагає вирішувати сучасні загрози, не була перевагою з самого початку. В епоху Модерну, національна культура була способом комунікації та мобілізації населення, що викликало швидку модернізацію в європейських країнах. Натомість, в США суспільство усвідомлювало себе через прив’язаність до конкретних владних інститутів, що в умовах віддаленості від центру прийняття рішень, ускладнювало можливість швидкої мобілізації. З іншого боку, за винятком громадянської війни (яка не була війною національних культур), північний американський континент зберігав внутрішню стабільність, тоді, коли Європа саморуйнувалась з частотою в 20-30 років. Це дало змогу американським політичним інститутам утвердитись і сформувати базові цінності своєї діяльності. Разом з цим, утвердились і механізми рекрутингу політичної еліти, яка добираєтся з конкретних вузів та впливових родин.
Поділ на автономні групи існував від самого початку створення США і практика їх взаємодії між собою та з державою втілилася в сформованих політичних інститутах. Відповідно, легітимність американські інститути отримали шляхом свого виникнення і не потребували додаткового втручання в існуючу ідентичність. Проте, проблеми комунікацій протягом тривалого часу перешкоджали владі в повній мірі використовувати свою легітимність, і тільки з їх стрімким розвитком в 20-му столітті, вдалось вирішити цю проблему і досягнути максимальної ефективності.
Висока інтегративність американської ідентичності стала конкурентною перевагою США в епоху глобалізації. В той час, як багато країн погрузли у вирішенні внутрішніх етнічних та соціальних конфліктів, американська політична стабільність сприяла накопиченню колосального потенціалу впродовж 20 – го століття. Разом з цим, глобалізація наділила Штати ще одною конкурентною перевагою – мультикультурний продукт. В суспільстві, яке значною мірою складається з представників народів всього світу, визнаний продукт буде сприйнятий і в інших країнах. Ця конкурентна перевага створила важливі передумови для американської економічної і культурної експансії в останні десятиріччя.
Тим не менше, внутрішні зміни в етнічній структурі населення вперше загрожують США політичною нестабільністю. Президентські вибори, на яких все впевненіше лідирує темношкірий Барак Обама, можуть стати переломним моментом в діяльності американських інститутів влади та американської ідентичності в цілому. І справа не в расі потенційного переможця, а в його гаслі «Зміна». Хоча Обама і завернув свою ключове слово в економічну обгортку, зміни мають торкнутися багатьох сфер, і зокрема, цивільних прав. Наголосом на зміні в цивільних правах, які традиційно виступають основою громадянської ідентичності, в першу чергу виступає відновлення расової рівності. «За кожний зароблений $1.00 чоловіком, середньостатистична жінка отримує 77 центів, афро-американка отримує 67 центів, а латино-американка тільки 57 центів» - формулює проблему програма кандидата. Фактично, піднімаючи питання расової нерівності – Обама мобілізує на цьому ґрунті пригнічені колективні ідентичності в політичну площину. Наслідком цього може бути порушення традиційних механізмів формування політичних інститутів, і, найнебезпечніше, порушення базових цінностей їх діяльності. Якщо етнічні та расові колективні ідентичності стануть пріоритетними, на противагу громадянським, то в політичну площину потраплятимуть політики з новими цінностями, а інститути влади отримуватимуть часткову легітимність тільки тої ідентичності, представники якої їх очолюють. Необхідно розуміти, що значна кількість іммігрантів ще недостатньо соціалізована громадянськими американськими цінностями, і вони більш близькі до своїх національних культурних ідентичностей, які визначатимуть поведінку їх представників у владі.
Зрештою, шанси отримати перемогу Обамою – підтверджують той факт, що зміни в расовому сприйнятті американським суспільством наступили вже давно. Зайва актуалізація цієї проблеми може навпаки встановити новий формат нерівності, привнести в інститути інші цінності і спричинити внутрішній конфлікт. Втім, президентами США були і генерали, і винахідники, і навіть акторами, а політична система не зазнавала критичних змін. Сам по собі президент залежить від інституційної вертикалі влади, яка визначає більшість його рішень. Можливо система виявиться сильнішою за лідерські амбіції Обами, а можливо його позиції пов’язані виключно з виборчої кампанією.
Росія
Процеси конструювання ідентичності в Російській Федерації можна впевнено назвати «національною реставрацією». Після розвалу Радянського союзу весь посткомуністичний простір був змушений шукати нових ідентичностей. Проблема з якою стикнулась Росія – це прагнення розбудувати демократичне громадянське суспільство старими авторитарними інститутами влади, які втратили свою легітимність. Фактично, процес трансформації, або «переходу» як його формулюють на Заході, передбачав або повну перебудову інститутів для нових демократичних умов, або конструювання цими інститутами такої колективної ідентичності, яка б повернула їм легітимність. Переміг другий варіант.
Очевидно, що демократія на пострадянському просторі наступила швидше ніж до неї встигли підготуватися. Перехід від соціалізму до демократії тривав під керівництвом Горбачова, але цей перехід не отримав свого логічного завершення. Фактично, Єльцин не дав можливості своєму попереднику підготувати суспільство до нового режиму, і в країні виникла демократична влада з авторитарними інститутами та не розвинутими демократичними практиками. Держава потрапила в точку «неспроможності», коли завдання, які ставила еліта, не могли бути виконані існуючими політичними інститутами. Зі свого боку, еліта не могла перебудувати інститути, оскільки сама не володіла потрібним знанням, та діяла в умовах відсутності будь-яких суспільних демократичних запитів. Разом з цим, були зруйновані системи рекрутингу політичної еліту, основним ресурсом чого раніше виступала комуністична партія. В нових умовах, не були сформовані демократичні механізми та суспільні критерії перебування при владі, в яку потрапила велика кількість випадкових не поєднаних спільними ідеями людей.
Таким чином, поява сильного авторитарного лідера була постійним запитом існуючих політичних інститутів, зрештою і суспільства, чия ідентичність не була трансформована. Тому політика Путіна стала ефективною відразу по його приходу до влади. Він не витрачав час на системну перебудову для втілення своїх силових рішень. «Сила» була саме тим потрібним стартовим механізмом запуску успадкованої від Радянського Союзу системи та ідентичності. Саме на її основі почалася російська національна реставрація. По своїй суті, російська влада не почала конструювати нову колективну ідентичність, а скоріше модернізувала стару. В основі сучасної російської ідентичність лежать категорії «національної гордості» та «сильної влади». Політичні інститути нав’язують суспільству підтримку всіх історичних персон, які робили Росію сильною, і, одночасно, демонструють силу в міжнародних відносинах для забезпечення внутрішньої легітимності. В російському контрольованому дискурсі відбувається реконструкція всіх переможних епох, як царської так і радянської доби. На цьому тлі, також відбувається становлення системи рекрутингу еліти, яка виходячи з силової основи національної ідентичності, черпає кадрові ресурси з силових органів.
Значно відстаючи від глобального розвитку, Російська Федерація ще не стикнулася з новими загрозами, які ставить колективна ідентичність. Російське суспільство зберігало високий ступінь колективності, і політичні інститути швидко повернули собі потрібну легітимність. Відсутність повноцінної демократії не сприяє утворенню нових групових ідентичностей, і в цьому плані, РФ виглядає достатньо внутрішньо стабільною. Однак, реставрація національних міфів царської та радянської епохи, вводять в національну ідентичність розуміння про необхідність повернення всіх державних складових, як колишні підлеглі території. Російський націоналізм, який внутрішньо консолідує суспільство, втягнув РФ в регіональне протистояння з колишніми союзниками. Він не може запропонувати прийнятної формули консолідації сусідніх держав. Внаслідок цього, РФ сильно втрачає свої глобальні можливості, оскільки не контролюючи власний регіон – не можна претендувати на глобальне лідерство. Повернення контролю в своєму регіоні – наступне пріоритетне завдання для чинної влади, після накопичення достатнього потенціалу для глобальних претензій. Якщо політичні інститути не зможуть з ним справитись, то це матиме негативний вплив на суспільну ідентичність, яка стала дуже залежною від силових перемог. Глобальна фінансова криза створює нові можливості для вирішення цієї проблеми, проте, чи дозволить система дійсних політичних цінностей застосувати нові підходи та стратегії? Сумнівно. Сучасна російська ідентичність має пройти еволюцію від національних до громадянських цінностей.
Аналіз діяльності процесів конструювання ідентичності на прикладі цих трьох глобальних лідерів вказує на дві можливі структури колективної ідентичності: громадянську та національну. Перша, яка втілюється в США та ЄС, володіє високою можливістю внутрішньої інтеграції та створення передумов для глобальної експансії в епоху глобалізації та інформаційного суспільства. Однак, вона ускладнює процес отримання легітимності серед різних суспільних груп, витрачаючи значні зусилля на їх консолідацію. Друга, володіє високою мобілізаційною функцією великих суспільних груп, що дає можливість політичним інститутам швидко і легко досягати потрібного рівня легітимності. Однак, її низька інтегративність загрожує внутрішньою або регіональною нестабільністю. Обидві ці структури не можуть протиставлятись одна одній, скоріше громадянська колективна ідентичність є еволюцією національної у відповідь на нові виклики глобалізації та інформатизації.
Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана
Поділитися
Всі новини
