Хто правий? Боротьба за народний вирок
02:00, 05.12.2008
Автор: Адміністратор
https://62.149.23.4/analytics/2008/10/28/562802.html
Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана
В державі, де закони читаються по різному, де суди залежать від політичної волі, де суспільство постійно вибирає менше зло – дуже складно встановити хто з політиків правий? І тим не менше, саме доведення своєї правоти складає основу більшості заяв, указів, судових звернень і просто піару українських політиків. В сучасних умовах від з’ясування «хто правий?» багато в чому залежить і проведення дострокових виборів, а точніше їхньої дати. Можна не сумніватись в тому, що всі без винятку політичні сили погодяться на вибори, коли аргументи на користь їхньої правоти підкріпляться необхідними відсотками в соціологічних дослідженнях.
Питання «хто правий?» стосується не тільки дострокових виборів, а, в цілому, діяльності українських політиків. Всі пам’ятають, що народ любить політичні жертви, які «хотіли як краще». Кожен з «святої тройці» по своєму став жертвою і по своєму правий. Президент став жертвою кидка БЮТ і ПР, тому він розпустив парламент. Прем’єр стала жертвою інтриг Секретаріату Президента, тому відстоює скасування виборів. А Янукович став жертвою Ющенка і Тимошенко рік назад, і зараз вимагає реваншу. Свою правоту українські політики доводять за допомогою трьох інструментів: трактуванням законів, судовими рішенням і просто банальним піаром. Ці три типи аргументи мають переконати єдиний не підконтрольний суд в Україні – народ, винести свій вирок на користь якоїсь зі сторін.
Закон вище за все?
Складно не посміхнутись в момент, коли українські політики починають говорити про порушення ними ж прийнятих законів, а особливо Конституції. Проблеми Основного закону просто гігантський камінь спотикання серед політичної еліти, об який з 2004 року вдаряються Президент і всі його прем’єри. Минулорічні і майбутні дострокові вибори завдячують саме недосконалому збалансуванню політичної системи, що, однак, ніхто не поспішає виправляти. Тож, Конституція, яка в продовж року зазнавала критики від всіх політичних сил стала їхнім основним аргументом в поясненні потреби чи непотреби дострокових виборів. Закон, як відомо вище за все, але схоже його пояснення ще вище.
Отже, у трьох політичних лідерів є три різні думки з приводу 90 -ї статті Конституції, яка визначає припинення повноважень Верховної Ради. Юридичний апарат Президента та його позаштатні юристи вважають, що повноваження парламенту припиняються і відновлюються Указом. Невідомо правда, як в цій ситуації бути з повноваженнями народних депутатів, які закони приймати не можуть, але зберігають свою недоторканість та зарплату. Натомість, Віктор Янукович, посилаючись на цю ж статтю, переконаний, що ВР має працювати до обрання нового складу депутатів. Очевидно, що регіоналам не хочеться стати «беззахисними» під час виборчої кампанії, інакше вони вже б давно склали 151 мандат чим би остаточно зняли всі розмови з приводу «бути чи не бути достроковим виборам». БЮТ вхопився за іншу частину цієї ж статті, а саме не можливість розпуску парламенту протягом року з дня його обрання. Тільки проблема в трактуванні дня обрання: день виборів, день оголошення результатів чи день складання присяги? БЮТ виступає за останній варіант, який передбачає, що указ не може бути оголошеним раніше 23 листопада, минулорічної дати прийняття присяги новим парламентом. Це твердження має ще одну підтримку Конституції в статті 79, де визначається, що саме складення присяги наділяє депутата повноваженнями. Хоча, самі бютівці не роблять на це ставку, оскільки в кращому випадку вони просто відтягують дострокові вибори, а не скасовують.
Звичайно, в цій ситуації необхідно дочекатися рішення Конституційного суду, чиї функції, правда, широко використовуються різними інституціями від Секретаріату Президента до партійних штабів, для встановлення єдиного правильного пояснення. Однак, чекати треба довго, та й немає гарантій, що суд не вмиє руки, як це було з приводу пояснення процедури формування коаліції. Тому поки сторони доводять свої аргументи до народу, останньому стає зрозуміло тільки одне – необхідно міняти Конституцію.
Наш суд – самий справедливий в світі
Оскільки закон не дає можливості встановити «хто правий?», сторони намагаються підкріпити свої аргументи судовими рішення. Характерно, що останні отримуються всіма доступними методами, окрім незалежного слухання. БЮТ шляхом нічних ухвал та блокувань, Секретаріат за допомогою судової реформи. Це все супроводжується постійними викриваннями на зразок кому і який суд підконтрольний, що дискредитує суд як незалежну гілку влади, яка може встановити «хто правий?».
В цілому, судова тяганина не може дати відповідь на це питання, з декількох причин. По-перше, кожна політична сила намагається отримати судове рішення саме в тому суді, де має для цього достатньо важелів. Відповідно, чи може таке рішення бути легітимним для суспільства? По-друге, жодне судове рішення не може бути справедливим, поки КС не дасть роз’яснення статті 90 Основного закону. І по-третє, судове рішення змушує сторону, яка програла, шукати інших шляхів досягнення потрібного результату. Зокрема, в інших судах чи іншими шляхами, як новий Указ про дострокові вибори.
Потоптавшись по Конституції, українські політики навалою пройшлись по судовій гілці влади, так і не зумівши отримати остаточних аргументів на користь своєї правоти. Фактично, в сучасній парламентській кризі всі політичні сили пожинають плоди своєї безвідповідальності. Якщо б була скасована депутатська недоторканість, то суд зміг би ухвалити незалежне рішення. Якщо б були прийняті зміни в Конституцію, то не потрібно було б оголошувати дострокові вибори. Зрештою, якщо б БЮТ і НУНС дотримувались передвиборчої обіцянки діяти разом, то криза взагалі б не наступила.
Банальним піаром за голоси народу
Законодавчі тертя та судова тяганина, без сумніву, тільки допоміжні аргументи у процесі встановлення відповіді на питання «хто правий?». Головне – це піар, який переконає суспільство в тому «хто правий» і хто жертва. Здається Тимошенко вчасно згадала про свої переваги саме на цьому полі і вирішила перенести бої з судових залів в іншу площину. Ініціатива створити уряд всіх фракцій та коаліцію захисту від фінансової кризи була не більше ніж потужним інформаційним повідомленням. Не участь провідних фракцій в зустрічі з цього приводу зіграла на руку БЮТ, який в такий спосіб продемонстрував не бажання інших політичних сил вирішувати економічні проблеми. Натомість, якщо б така зустріч відбулась, то всім би стало очевидно, що ЮВТ намагається зберегти посаду прем’єра за будь-якого складу Кабміну.
Піар крок був вдалим, оскільки протистояння з судів перейшло до законопроектів по виходу з кризи, яких на кінець тижня нарахували аж 6. Один за одним, Тимошенко, Ющенко та Янукович почали вносити власні рішення фінансових проблем України. Однак, конструктиву від цього було мало. Кожен відразу перейшов до доведення правоти саме свого варіанту. БЮТ почав блокувати ВР, а Президент своїм указом ввів в дію рішення РНБО.
Насправді ж, якщо проаналізувати подані законопроекти щодо вирішення проблем фінансової кризи, то різниці між ними практично немає. Всі передбачають створення стабілізаційного фонду, всі пропонують наповнити його надходженнями від приватизації та економії на державній службі, збільшити розмір страхування депозитів, спростити процедури ухвалення рішень, запровадити обмеження на імпорт, зробити бездефіцитний бюджет тощо. Дивний парадокс, якщо від українських політиків забрати три питання: мова, УПА і НАТО, то в економічній політиці між ними і різниці немає. Тим не менше, сподіватись на узгодження та прийняття єдиного варіанту без переформатування влади не доводиться. Посада борця з глобальною кризою в Україні за рік до президентських виборів занадто дорога, щоб нею жертвувати навіть перед небезпекою повного економічного краху. Тому, скоріше за все, народ очікує новий етап піар – протистоянь.
Намагаючись довести «хто правий» українські політики крок за кроком знищують всі можливі критерії встановлення цього. Сплюндрована Конституція, дискредитований суд та егоїстичні політики – ось наслідки чергової парламентської кризи. За таких обставин, не маючи можливості встановити «хто правий», народ може винести вирок «не праві всі». І тоді вже буде не просто перезапуск Верховної Ради, а української держави в цілому.
