Дорослі, врятуйте диво! (Даруйте диво для дітей)

02:00, 25.12.2002

Автор: Адміністратор

Діти завжди чекають на диво. Воно теплиться в їхніх серцях, і ніхто не може позбавити малечу цього , лише їм відомого щастя. Час від часу дорослі теж згадують далекий світ дитячих мрій, і немов виправдовуючись перед минулим розповідають маленьким про майбутні подарунки від справжнього Діда Мороза. І їм вірять... Бо диво воно на те й існує, щоб вірити в нього.

Одного разу святий Миколай попрохав Господа дати йому можливість кожного року сходити на землю, щоб дарувати подарунки усім діточкам. Погодився Господь на це, і з того часу на одне диво стало більше. Прокинешся вранці, поглянеш під подушку-аж там омріяна іграшка, або улюблені солодощі. - Ні, не забув про мене святий Миколай. Дарма, що перед тим матуся цікавилася твоїми мріями, а потім таємниче посміхалася, розпаковуючи пакунки з покупками - все одно це Миколаєва робота, адже він чарівник. Справді ж?

Цей ліричний вступ я зробила щоб налаштувати себе на те, що підвладне лише дитинству, а саме безмежну віру в добре начало усього сущого. Можливо хоча б у такий спосіб ми зможемо інакше поглянути на оточуючу дійсність, де нажаль ще існують, жорстокість, війни, хвороби та кинуті діти…

В дитячих будинках Різдвяні та Новорічні свята чекають з особливим нетерпінням. Адже саме в ці дні заведено згадувати про тих, хто найбільше потребує допомоги. Увага та добре ставлення здатні робити чудеса, розтопляючи лід в душах позбавлених тепла батьківської турботи. Першим передріздвяним святом, на яке до вихованців дніпропетровських дитячих будинків завітали гості став день Святого Миколая. Цього року це були не лише місцеві друзі та спонсори – зі Львова на запрошення громадської організації Християнсько-демократична молодь України до дітей приїхали представники Спілки української молоді. Львів’яни привезли з собою театралізоване дійство, що розповідало про життя святого, та культурні традиції пов’язані з цим днем.

Супроводжуючи СУМівців, я дізналася, що подібна акція в Дніпропетровську проводиться вперше. Щиро кажучи, мене вразило те , з якою легкістю ці молоді люди ( серед них були студенти та школярі ) зірвалися з місця щоб приїхати до нас. Приємно усвідомлювати, що відстань та байдужість не мають влади над тими, хто справді прагне допомогти.

В програмі візиту було заплановано відвідати чотири дитбудинки. Там знали про приїзд гостей і, в свою чергу, готували сюрпризи. Щойно актори заходили в зал на них відразу спрямовували погляди десятки очей, що чекали на щось незвичайне. Вони щиро співчували, коли хтось з виступаючих забував слова і дружно підхоплювали хвалебну пісню Святому Миколаєві. Але головне дійство розпочиналося потім, після вистави, коли наставав час подарунків від дітей. Один поперед одного зовсім маленькі розповідали вірші, доросліші дивували прекрасними танцювальними композиціями та піснями, кожен хотів показати себе з найкращого боку і бути оціненим по достоїнству. В такі миті не хотілося вірити, що ці діти набагато самотніші за інших, але це залишалося страшним фактом і спонукало до гірких роздумів. Наприклад, чому кинутих дітей так багато – в чотирьох дніпропетровських будинках їх проживає більше трьохсот? Чому згадують про них у більшості випадків лише на свята? Чому дорослі не цінують дитинство, змушуючи його нести тягар чужих помилок? На ці запитання не має відповідей, але в наших силах відшукати їх.

В останній дитячий будинок ми приїхали дуже пізно, діти втомилися чекати , але крихітної іскорки приязні відразу вистачило на ціле вогнище дружби. Львів’ян щиро запрошували в гості наступного року, і вони погоджувалися, розчулені прекрасним прийомом. Стало як ніколи ясно, що подібні зустрічі потрібні нам не менше аніж цим дітям. Можливо ця взаємодопомога і є тією рятівною соломинкою, що відповість на всі запитання і врятує когось від великої самотності. Якщо так , то це буде найкращим подарунком Святого Миколая.