Доповідь

02:00, 18.03.2010

Автор: Адміністратор

У Києві відбувся круглий стіл на тему «Механізми лобіювання та захисту інтересів з боку громадських організацій», організований Фондом Ф. Еберта та Гуманітарною колегією. Захід мав на меті об’єднання зусиль молодіжних громадських організацій у виробленні та відстоюванні спільних позицій.

До обговорення були запропоновані три блоки питань: механізми лобіювання, структурні проблеми НУО та як потрібно працювати з суспільством. В рамках кожного блоку відбувався виступ експерта, який обговорювався учасниками. У другому блоці питань експертом виступив Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана. Він визначив основні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні та запропонував можливі шляхи виходу із кризи.Із текстом доповіді можна ознайомитись нижче. 

Віктор Андрусів, Директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана

Структурні проблеми НУО та шляхи їх вирішення

Шановні учасники круглого столу,

дякую за надану можливість поділитись думками щодо розвитку громадянського суспільства в Україні!

Моя доповідь буде складатись з двох частин: розвиток українського громадянського суспільства в цілому, і суто молодіжний аспект. Озвучувати наявні проблеми в нашій країні давно вже стало банальною справою, яка не заслуговує на оцінку. Але, власне, обговорення проблем, на відміну від констатації, є обов’язковою умовою пошуку рішень. Сподіваюсь, що в подальшому ми будемо обговорювати шляхи виходу із ситуації.

Тож українське громадянське суспільство. Мій висновок впродовж останніх років спостереження і безпосередньої участі в діяльності НУО дуже сумний – пацієнт скоріше мертвий ніж живий! Це не означає, що його не можна «реанімувати», але в тому вигляді, в якому перебуває громадянське суспільство останні роки – воно мусить припинити своє існування. Наведу ряд фактів на підтвердження своїх слів.

За даними Інституту соціології НАНУ 16% громадян відносять себе до членів громадських об’єднань. Маються на увазі всі види громадських об’єднань : від спортивних і релігійних до політичних. Найбільше членів політичних партій та релігійних об’єднань - 17%. До громадських організацій себе віднесли 7,7%. На перший погляд, це високі показники як для країни, яку можна вважати демократичною зовсім віднедавна. Але якщо поглянути на інший показник, а саме активність членів громадських об’єднань, то тільки 2.2 % сказали, що впродовж року вони брали участь або організовували громадські заходи. Фактично, це означає, що більшість організацій є паперовими. Низька участь громадян в громадських організаціях – це перша проблема розвитку НУО. На мою думку, ця проблема має теж походження, що і проблема розвитку українських партій: формування організації згори. Громадські організації часто виникають у відповідь на зовнішній запит, а не як відповідь на суспільний інтерес. Наприклад, нові програми західних грантів чи грантів органів влади швидко знаходять створені для цих цілей організації. Тоді як стихійні протести проти незаконних забудов, які всі разом становлять цілий фронт суспільної боротьби проти влади, часто залишаються на рівні ініціативних груп.

Ще одна проблема низького розвитку громадських організацій – це суспільна довіра, яка складає менше 50%. Дослідники Інституту соціології відзначають, що сприйняття ГО як «грантоїдів» є поширеним суспільним стереотипом. Тому недовіру і дискурс грантоїдства ми можемо назвати другою проблемою розвитку громадянського суспільства. Недовіра веде за собою небажання підтримувати громадські організації і участю, і матеріально. А це означає, що гранти часто є єдиною можливістю для організацій діяти.

Наступна проблема, яка набирає обертів в українському суспільстві – це політизація НУО. Створення політичної партії через громадську організацію стало поширеною технологією багатьох уже чинник політиків. Але подібна проблема стосується і створених знизу громадських організацій, сьогодні частіше рухів, які бачать вирішення суспільних проблем у швидкому приході до влади.

Ще одну проблему розвитку громадянського суспільства, яка теж є актуальною для сьогоднішніх процесів – це роздроблення та віртуалізація діяльності. Можливості, які відкриваються в інтернет-просторі частково поглинають реальні дії. Майже кожен день, якщо не кожну годину в інтернеті створюються нові суспільні рухи, організації, партії тощо. Соціальні мережі переповнені «громадянською» активністю. Проте в реальності - зібрати 30 людей, для вираження своїх думок і позицій (вже озвучених в неті) – дуже складно. З досвіду протестних акцій Демократичного Альянсу можу сказати, що із груп в соціальних мережах, які налічували декілька тисяч членів – на реальні дії вдається витягнути один-два десятка людей, а ефект і результат акції забезпечують виключно активні члени організації. Найбільш свіжий приклад – це інтернет кампанія проти Табачника. Багатьом громадсько-політичним людям здається, що це масовий рух, який налічує в інтернеті тисячі прихильників, але поки ці люди не зберуться біля міністерства або біля адміністрації – Табачнику достатньо не заходити на сайти, на яких вони збираються.

На цьому я б хотів завершити перелік проблем, який звичайно може бути безкінечним, і поглянути на їхні джерела. Відразу хочу сказати, що приклад впливового громадянського суспільства Україна мала під час помаранчевої революції. Адже тоді, в умовах інформаційної блокади – виключно громадянські мережі та активісти могли доносити інформацію та організовувати людей. Жодна партія до сьогоднішнього дня не розвинула такої потужної мережі. Це означає, що ми змогли досягнути високого розвитку громадянського суспільства і втратити його. Чому це трапилось?

Ефективне громадянське суспільство не віддільне від демократичної держави. Вони виникають одночасно. Коли суспільство приводить до влади демократів – інша активна частина залишається на сторожі, очолюючи громадські організації. В Україні виникла ситуація, коли помаранчева еліта не мала достатньо кадрів для формування влади і рекрутувала їх з НУО. Значна частина громадських лідерів Майдану потрапили на посади радників, речників, помічників, а дехто і на чиновцькі посади. Цей розрив відбувся дуже різко, і в щойно сформованому громадянському суспільстві не залишилось достатньої кількості загартованих незаангажованих лідерів. Окрім цього, для багатьох членів існуючих ГО, чиї керівники потрапили у владу, громадська діяльність як захист суспільних інтересів втратила сенс, оскільки її переклали на владу. Таким чином, розрив викликаний Майданом знищив народжені паростки потужного громадянського суспільства та громадянської активності.

Наступною причиною сучасної кризи громадянського суспільства можна назвати втрату орієнтирів. Прихід до влади «демократів» дезорієнтував громадські організації, які мали контролювати владу та захищати суспільний інтерес, і вони переорієнтували свою діяльність із громадсько-політичної на соціальну. В суспільстві з’явились тенденції імітації практик розвинутих демократій, коли заможний бізнес створював попит на соціальну відповідальність, і НУО відповідали на цей попит. Сьогодні ми часто можемо побачити благодійну активність, яка вітається суспільством, але значно рідше захист суспільних інтересів акціями прямої дії.

Думаю, що пора переходити до можливих шляхів виводу із кризи громадянського суспільства. На мою думку, ця криза має сприяти трансформації розуміння діяльності і сенсу існування НУО в країні. Високий рівень недовіри до влади та незадоволеність розвитком країни мотивує громадян до активних дій, але вони стикають з двома першочерговими проблемами: браком знань інструментів громадянського самозахисту та браком організованого середовища. На подолання цих проблем і мають бути спрямовані перші кроки. Просвітництво прямої дії – це першочерговий інструмент подолання проблем низької політичної культури та низької активності суспільства в громадських організаціях. У даному контексті, пряма дія означає донесення необхідних знань та досвідів через безпосередній контакт, а не з біг-бордів чи відеороликів.

Наступний крок – хвиля виникнення нових організацій. Розвиток громадянського суспільства має відбуватись знизу, а це означає, що місцевий суспільний інтерес організується в місцеві громадські організації. Поява нових місцевих організацій та їхня первинна діяльність буде мати своїм наслідком зростання довіри та самофінансування. Далі, велика кількість організацій потребуватиме координації спільних дій, тому вони перейдуть до побудови системи управління вищого рівня, яка має стати основою виникнення регіональних та всеукраїнських структур.

Таким є моє бачення сучасних проблем громадянського суспільства та шляхів їх вирішення. Тепер ще декілька слів про молодь та молодіжні організації. Почну з наступної цитати: «Розроблені мною критерії самоактуалізації дозволяють мені з великою часткою впевненості стверджувати, що феномен самоактуалізації не зустрічається у молоді. Молоді люди, принаймні в нашій культурі, не встигають цілком сформувати уявлення про себе і знайти самостійність: … У них немає поки власної системи цінностей, немає життєвого досвіду, який передбачає не тільки переживання успіху, але й переживання невдачі, трагедії, поразки, так само як і почуття відповідальності за близьких людей; … вони поки не вміють бути поблажливими до батьків і дорослим, поважати владу і авторитети; вони не отримали достатньої освіти і не відкрили для себе шляхи, що ведуть до мудрості, їм бракує мужності, щоб гідно прийняти невідомість, відсутність визнання, вони соромляться бути хорошими, добрими людьми, і т.д. і т.п.». Ці неприємні для молоді слова належать одному з найвідоміших дослідників мотивації – Альфреду Маслоу. І з ним важко не погодитись. Навіть поверхового погляду достатньо, щоб побачити, що українські політики не розглядають українську молодь як цілісну групу з чітко вираженими інтересами. Про це свідчать передвиборчі програми, де молодіжних обіцянок куди менше ніж пенсіонерам. Це ж і підтверджується в подальшій діяльності влади.

На мою думку, найбільша проблема розвитку молодіжних громадських організацій – це відсутність усвідомлення чіткого політичного інтересу молоді як окремої групи. Особливої шкоди цьому завдають спроби підмінити інтерес молоді споживацькими потребами в стипендіях, концертах, роботі, першому житлу тощо. Все це, безперечно, актуальні молодіжні проблеми, але вони носять індивідуальний характер. Скоріше це проблеми молодої людини, а не молоді як групи. Ці інтереси не можуть мати наслідком тривалу активну громадсько-політичну дію, бо із частковим їх вирішенням ця дія втрачає сенс. Наприклад, незначне підвищення стипендії, чи молодіжного кредитування знімає активність з порядку денного.

Натомість природнім і невідємним громадсько-політичним інтересом молоді у всі часи був інтерес захисту власного майбутнього!!! Ця проблема як ніколи актуальна сьогодні в Україні, коли влада хоче «розбазарити» газову трубу, коли відбуваються незаконні приватизації великих підприємств, коли ще без дозволу продавати землю в країні з’явились латифундисти тощо. Потреба захисту майбутнього через погрозу відміняти прийняті рішення, через громадський тиск, контроль і моніторинг – це значно важливіше в стратегічній перспективі ніж незначне підвищення стипендій. Цей інтерес на сьогодні не усвідомлений українською молоддю. Наше завдання донести його, зробити актуальним для 4 млн молодих людей, які вже всього за 10-15 років успадкують країну. Кожна молода людина має усвідомити, що в корумпованій країні із зовнішнім управлінням, ніколи не буде нормальних зарплат і нормального життя. Від цього не сховаєшся, за це треба брати відповідальність. І робити це вже сьогодні.