Блакитна каска Майдану

16:09, 21.02.2015

Автор: Адміністратор

Пам’ятаєте її? Цю каску, пофарбовану в колір миротворців ООН. Пам’ятаєте? Як вона бігла, під свист куль вперед і витягала поранених на Інститутській. А пам’ятаєте, як вона 20 лютого лежала з діркою вся залита кров’ю на тротуарі. «Небо падає!» — пам’ятаєте? Так просив кричати 19-річний Устим ГОЛОДНЮК, коли стане гаряче і насуватиметься біда. Кричати так, щоб не панікували інші, а він знав, що лихо таки підступається. «Водохреща!» — кричав він, коли з брандспойтів в мінусову погоду обливали протестувальників. Він сміявся, коли заледенілий одяг знімали з нього. «Блакитна каска приносить мені удачу», — казав він батькові. «Устим постійно жартував», — згадували його друзі. Небо впало. І запах диму.

Устим приїхав у Київ зі Збаража, як тільки все починалось. Третій день студентського Євромайдану. Голова київського осередку «Демократичного альянсу» Максим ПАНОВ був тоді комендантом у підніжжя Монументу Незалежності і, як тільки побачив хлопця, одразу охрестив його в охоронці через міцну статуру. В обов’язки Устима відтепер входило патрулювання периметру довкола стели і попередження в разі нападу. Відтоді він залишився в Києві, йому знайшли житло. А все ж більшість часу він проводив на Майдані аж до розгону студентів 30 листопада. Устимові страшно розбили голову, наклали 12 швів, після чого він поїхав до дому. Його не раз згодом викликали в прокуратуру давати свідчення. Якийсь час він на Майдані не з’являвся, але його тягло сюди. Він повернувся.

Тоді вже був інший формат протесту і Устим зміг жити в таборі ДемАльянсу. Він вступив у 38 сотню самооборони Майдану, допомагав волонтерам, охороняв периметр табору, брав участь у різних акціях партії. Його добре знали і в інших сотнях, бо хлопець був активний, ніколи не сидів без діла. Коли в нього з’являлась вільна хвилина, він знайомився з людьми на Майдані і заводив друзів. Часто серед нових знайомих з’являлися дівчата. Вони постійно довкола нього крутилися, він їм подобався.

 «Я добре пам'ятаю його далеко не юнацький колючий погляд. Такий погляд характерний для людей, які можуть зазирнути у душу. Він багато читав, і мав власну думку. Час, проведений на Майдані, зробив його значно старшим за свій вік», — згодом розповідав побратим Устима Дмитро ШАТІЛО. Минулої зими він подарував йому роздруківку з тактики ведення бою в місті в умовах партизанської війни, бо розумів, що спеціальні знання повинні допомогти вижити тому, хто прямо дивився смерті у вічі. Устим вижив на передовій в страшну вогняну ніч з 18 на 19, і його підло вразив снайпер 20 лютого. Хлопець навіть був без зброї. Лише зі щитом і в блакитному шоломі.

Сьогодні, вже за рік після тих подій, батько Устима Володимир ГОЛОДНЮК розповідає, що прогресу у розслідуванні вбивства сина катма. Слідство велося до певної межі: коли стало зрозуміло, що прокуратура і міліція сама проти себе розслідувати справи не може. Проте батько все ж вірить, що винуватців смерті Устима покарають…

На запитання про те, звідки в хлопця був такий патріотичний дух, якого б на двох вистачило, каже — з землі, на якій він народився. Це козацька земля. В Збаражі чоловіки дитину свою називають козачком, а святі образи висіли в кімнатах у всі часи, навіть в радянські. І «Кобзар» завжди лежить поряд з Біблією. «Це не щось надзвичайне. Просто це в нас і є «звичайне». І нічого особливого я за сином не помічав: грався на комп’ютері, ходив у спортзал. Вже будучи ліцеїстом він почав захоплюватися історією. Пам’ятаю, Устим з захопленням мені розповідав про Героїв Крут, спартанців... А вже коли я його побачив на Майдані, коли поспілкувався з ним, тоді побачив, який він максималіст. Цього запалу вистачало на нього і на мене. Казав: «Тату, ми однозначно переможемо!» — згадує сьогодні Володимир ГОЛОДНЮК. — Якби зараз мій Устим був би живий, то перебував на передовій. Я не міг його стримати у 19, а зараз йому було б вже 20. Тим паче б не зупинив. І, думаю, я був би там поряд із ним».

Небо падає! Вже впало… Устиме…
За що всі ці страждання терпимо?
Я прошу, повернись, й небесних побратимів
Усіх… Візьми з собою! І тоді заживемо!
Ще досі я живу в ілюзії простій,
Що ти живий… Та вже тебе немає…
Й сьогодні, коли хлопці знову йдуть у бій
Ти бережи їх, нехай смерть їх оминає…

Ольга БОЙКО

Володимир МАЛИНКА

Прес-служба