ВТРАЧЕНІ МІЛЬЙОНИ: ЧОМУ ПЕРЕМОГА “ПРОКЛАДОК” НА ДЕРЖТЕНДЕРАХ ЦЕ ПОРАЗКА ЗАМОВНИКА

З часу переходу публічних закупівель в систему ProZorro суспільство отримало значно більше інформації про закупівлі держкомпаній, багатомільйонних постачальників і постійних “партнерів” держпідприємств. Це знайомство залишило далеко не найкращі враження. Дуже часто фірми, які отримують контракти на десятки мільйонів гривень не мають нічого окрім орендованого офісу і 2-3 працівників. Інколи в одному ж офісі співвіснують цілі “сімейства” фірм. Тож, що таке фірма-прокладка і чому контракт з нею не виправданий ризик?

В світі корпоративної юриспруденції репутація — найвища цінність, яка легко конвертується в капітал. Зіпсована репутація  може означати крах кар’єри і банкрутство.

Нажаль цінності західного капіталізму поки не ступили на полігон українських публічних закупівель. Слово “репутація” поки не відіграє вирішального значення в майбутньому компанії, а більш важливими є фактори зв’язків та наявність політичного ресурсу.

Співпраця з фірмою-прокладкою як мінімум не вигідна серйозній фірмі. В кращому випадку “прокладка” використовується самим виробником і можливою причиною її використання є маніпуляції з обсягами доходів і ухиляння від сплати податків. Також слід враховувати, що фірма без майна і статутного капіталу майже нічим не ризикує. В разі невиконання взятих на себе зобов’язань в суді можна не досягти нічого – фірма може зникнути в будь-який момент, стати банкрутом. Або ж виявиться, що відповідальні за правовідносини фірми особи перебувають на неконтрольованих Україною територіях, а відповідно і не понесуть жодного покарання.

В найгіршому випадку “прокладку” використовують самі ж посадовці державного підприємства для отримання незаконної вигоди. Фірма-посередник купує товар у виробника і продає держкомпанії. В результаті підприємство переплачує кошти і мільйони осідають в кишенях нечесних підприємців.

Проблемою є те, що довести наявність змови між учасником тендеру і посадовцем держкомпанії дуже непросто (тим більше в умовах вітчизняної правоохоронно-судової системи).

Чому “прокладки” перемагають в держтендерах? На думку самих посадовців, це є недоліком законодавства. Мовляв замовник не може відхилити пропозицію учасника тільки тому, що фірма була заснована за тиждень до оголошення тендеру, або має тільки 2 працівника.

Це маніпуляція. Замовник може вказувати у вимогах до учасників кваліфікаційно-репутаційні вимоги. Наприклад наявність позитивного досвіду виконання аналогічних контрактів протягом певного періоду (наприклад не менше року). Таким чином можна усунути ризик заходу на тендерні жнива фірм-одноденок.

Також замовник може передбачити наявність кваліфікавоного персоналу, здатного забезпечити виконання контракту. При чому бажано зазначати, який саме персонал необхідний для виконання договору і якого кваліфікаційного рівня. Бо може виявитись як випадку закупівлі послуг з ремонту і обслуговування електропоїздів Skoda, коли учасник подав в пропозиції довідку про персонал з 5 чоловік, 4 з яких з освітнім рівнем “бакалавр”. Чи здатні 5 чоловік забезпечити виконання контракту на 60 мільйонів гривень? Чи здатні вони надати ці послуги відповідної якості маючи відповідну кваліфікацію?

Звісно ні, але так як замовник не вказав критеріїв “кваліфікованого персоналу” довести, що учасник не відповідає вимогам буде дуже непросто навіть якщо виникне таке бажання.

Ну і найголовніше – ніщо не заважає державному замовнику працювати з виробниками товарів, які планується закупити з метою приходу на тендер як омога більшого кола компаній.

Власне великі приватні компанії приділяють цьому дуже багато уваги, маючи цілі відділи по роботі з постачальниками (потенційними постачальниками). Ця робота має проводитись з однією метою: досягнення найвищої конкуренції (найнижчої ціни) при забезпеченні відповідної якості.

Поки ситуація з держтендерами має діаметрально протилежний вигляд – виробники, за відсутності зв’язків, найчастіше стають жертвами неконкурентних умов. При чому вони можуть проявлятися не тільки у вигляді дискримінаційних вимог тендерної документації, а й на стадії виконання договору.

Наприклад коли в тендері передбачається, що постачання товарів має відбутись в нереально короткі терміни. Так ТОВ “Корпорація КРТ” братів Дубневичів перемагала в тендері Одеської залізниці на постачання ізолюючих накладок стиків рейок з терміном постачання товарів в 1 день від дати укладання договору. Звичайно складно очікувати високої конкуренції в тендері, якщо його умовою є виготовлення товару наперед.

Інший випадок, коли в тендері передбачається оплата замовник у неймовірно довгий термін після постачання. Наприклад ПАТ “Львівський локомотиворемонтний завод” оголошував закупівлю із оплатою за поставлений товара в термін 180 днів.

Звичайно, не кожен постачальник готовий поставити товар і чекати пів року, ризикуючи втратити на курсі гривні. А от фірма, яка має “зелене світло” знає, що попри наявність таких умов кошти вона отримає оперативно.

Парадокс, але маю найсучаснішу систему публічних закупівель в світі Україна залишається лідером з корупції в цій сфері. Адже відсутність покарання за порушення закону завжди стимулює його повторення.

Україа так "чомусь" на сьогодні і не отримала дієвий орган з контролю публічних закупівель. З доброї волі нинішньої влади створення Державного бюро розслідувань (органу, який має спеціалізуватись на злочинах посадовців) застрягло в скандалах і вічному "конкурсі" на обрання директора ДБР. Антикорупційний суд існує лише на папері, а бажання купувати чесно у замовників так і не з'явилось.

Корупція - це не явище, це закономірність, яка випливає з політичної волі влади. Тож чи варто очікувати змін в країні, де ніхто не несе відповідальності?