Вбити раба!
Рабів до раю не пускають.
Іван Сірко
Вбити раба - це не заклик до вчинення кримінального злочину. Вбити раба - це заклик відштовхнути той внутрішній образ, який живе в кожному громадянині та переконує персону про її нікчемність та безпомічність. Вбити раба в собі – це завдання номер один для кожного громадянина , що має хоч крихту надії та бажання змін у країні, своєму житті та власній свідомості.
«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування…», - говорить нам стаття 5 Конституції України.
Та це твердження не має шансу на життя в суспільстві рабів!
Невже громадяни України - сліпці, не спроможні побачити хаос, що коїться навколо? Аж ніяк. Так, нам часто навіюють та нав’язують умовних ворогів, та все ж громадяни України спроможні оцінити загрози для суспільства, хоч не завжди готові кинути їм виклик. Наразі, люди визнають проблеми та не готові їх вирішувати. Яскравим прикладом є ставлення до корупції та небажання її викорінювати.
Україна посідає 152 місце в світі за рівнем корупції (Transparency International).
48 % українців (International Republican Institute) вважають корупцію в органах влади значною проблемою.
Понад 31% українців (Центр Розумкова) вважає, що найголовніша причина складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні – високий рівень корупції.
Статистика підтверджує негативне ставлення людей до корупції та практика говорить, що такий стан речей дуже часто задовільняє більшість населення.
Минулих вихідних був на 211 окрузі в Києві. Організовували зустріч з кандидатом в депутати. І під час спілкування з багатьма людьми отримав чітке підтвердження статистичним даним. Чоловік прочитав слоган на плакаті: «Дати бій корумпованій владі», та сказав, що це дуже радикальний крок, і він не може підтримати таких намірів. Шок!? Людина визнає корупцію злом, але допускає її існування, бо нерідко користується преференціями корумпованості державних органів.
Люди визнають, що корупція є і те, що це проблема, але разом з тим не усвідомлюють подальшого існування без неї.
Близько 70 % українців (International Republican Institute) визнають, що країна рухається в неправильному напрямку, але ті ж 70% громадян 28 жовтня проголосують за тих же кандидатів, що вже були чи є при владі.
Люди визнають, що країна котиться донизу, та знову обирають тих, хто задав цей вектор, не бажають брати відповідальність на себе чи дати шанс на створення альтернативи.
Це не наша ментальність чи внутрішня проблема українців. Подібні настрої у більшості пострадянських країн.
Реформи в Грузії та результати виборів.
Маю знайомих прихильників та опонентів політики Саакашвілі, читав думки експертів, що перебувають по обидві сторони барикад. У своїх висловлюваннях вони різняться своїм ставленням до персони президента, вузькими спектрами реалізації його політики, доцільності тих чи інших, конкретних змін, але єдині в напрямку, взятому для країни.
Незважаючи на це, вибори в Грузії доводять, що демократичним волевиявленням більшість грузинів не підтримало партію президента Саакашвілі.
Змінити все – означає пожертвувати тим, що вже стало атрибутом зони нашого персонального комфорту. Люди не готові жертвувати для того, щоб отримати!
Незворотні результати реформ досягаються рухом знизу, коли суспільство саме готове стати на новий шлях розвитку.
Кардинальні зміни можливі виключно за готовності більшості до цих змін.
Персональний раб в кожному громадянині безперервно переконує, що ліпше задовольнятись тим, що маєш, аніж отримати шанс на краще майбутнє, нав’язує міф про аполітичність та можливість існування незалежно від дій влади, про неможливість змін та нікчемність ролі громадянина в суспільстві. Раб в собі тримає нас на місці та тягне країну назад. Вбивши раба в собі ми спроможні створити передумово до розвитку!
Політик, що сьогодні агітує за себе та обіцяє змін вже завтра чи бодай через рік – цинік та лицемір. Ніхто наразі не спроможнен реалізувати глобальних реформ в Україні. І причина не в персональній кваліфікації чи професіоналізмі команди, а в небажанні громади сприйняти ці зміни. Суспільство - як організм людини. Серце є одним з важливіших органів організму, та навіть при усвідомленні необхідності операції по заміні цього органу (слід читати - імплементації реформ), організм нерідко відштовхує настільки необхідний йому орган і воно не приживається, що призводить до смерті організму – самознищення суспільства. Як би це не було прикро, це демократичний вибір, хоча, мабуть, не зовсім свідомий.
Влада – наймані працівники, орган, найнятий народом для представлення і захисту його інтересів. Та якщо сьогодні ми втратили само- та взаємоповагу відчуття гідності та значущості, то вибачте, шановні, але це моральне рабство, що впевненими кроками призводить до деградації суспільства, до рабовласницько ладу в еру інновацій. Невже не абсурд? Маразм повний, але це наш вибір, і винен в цьому не президент, не уряд і не абстрактна влада, а раб, що живе в кожному з нас. Реалізувати своє конституційне право, стати носієм влади в своїй країні можливо лише за умови вбивства раба в собі, відчути свою значущість та в стверджувальній формі заявити це нашим найманцям – ВЛАДІ, яку ми обрали, і яка підкоряється нам!
