У пошуках власного шляху (частина друга)

ІІІ. Самореалізація жінки і материнство.

Дискусії навколо проблем місця жінки в суспільстві, відлуння яких останнім часом вловлюю в українському інтернет-просторі, дивують мене своєю практично стовідсотковою схожістю, я б, навіть, сказала, що вони є маленькою копією тих тез, які дискутуються тут,  в Німеччині. Це ті ж самі скарги і заклики щодо створення умов для поєднання кар’єри і сім’ї, підкреслення важливості більш активного залучення жінок до політики, дискримінація потенційних мам роботодавцями, вимоги про однакову оплату за однакову роботу, встановлення квот для жінок в керівних органах підприємств, боротьба з сексизмом... (мало не єдина відмінність: в Німеччині є пандуси, а нам ще їх потрібно організувати). Я ось задумалася: у нас з німцями дійсно однакові світогляди і сприйняття, поточні проблеми… чи це просто ми навчилися «переймати досвід»…?

Не потрібно так буквально вчитися у європейців. Вони упустили дещо дуже важливе. Повільно приходить розуміння, особливо в рядах християнських демократів. Але я особисто маю великий сумнів, що запущені процеси можна зупинити. Про що я? Про знецінення ролі матері, як великого покликання жінки, про міфізацію кар’єрного розвитку  як найбільш достойної самореалізації, про поступове руйнування традиційного інституту сім’ї, ну,  і як наслідок – вимирання або демографічна криза (кому як більше подобається).

Добре це чи погано? Питання філософське. Але єдине, що можна досить впевнено стверджувати, це те, що ніколи такий розвиток подій не був ціллю ні політиків,  ні самого жіноцтва. І що теми для дискусій підібрані не так уже і не виправдано. Очевидно, є якісь важливі упущені нюанси…Тому наслідуючи «розумних», які вчаться на чужих помилках, спробую пошукати ці помилки.

Зникаючий ген материнства…

Витоки, як завжди, в історії. Можна досить схематично накреслити окремі її важливі пункти. Тривалий час жінки були обмежені в можливості обирати вид занять, їх життя відповідало одному сценарію: після досягнення певного віку – заміж, діти і домашнє господарство. Заради справедливості потрібно зазначити, що таким наперед обумовленим було життя не лиже жінок, а й чоловіків. Хлопчик, як правило, продовжував справу свого батька і успадковував від нього рід занять, соціальний статус (син селянина продовжував працювати на землі, ремісника – у ремісничій справі тощо).

Тільки із зародженням і розвитком капіталізму став змінюватися традиційний уклад суспільства і розподіл за сферами занять. Зміна характеру економічних відносин змушувала найчастіше саме чоловіків, як носіїв фізичної сили, шукати заробітку «на стороні».

Оскільки чоловіки були більш задіяні в т.з. «зовнішньому світі», то логічно очікувати, що вони стали домінувати як наймані працівники, а також першими стали освоювати нові доступні сфери, такі як освіта, наука, управління тощо.

Тобто чоловіки раніше «вискочили з обумовленості» і набули більшого права вибору, в той час як за жінкою її традиційна роль і обмеженість завданнями в сім’ї закріпилася на довше. Якийсь час ці нові сфери були узурповані чоловіками і стали «чоловічими реалізаціями»,  недоступними для жінок.

З розвитком науки і техніки з’являються нові професії, які не потребують фізичної сили. Фізична сила чоловіка перестає бути фактором, що надає йому переваги. Паралельно полегшується домашній побут, у жінок з’являється більше вільного часу, а в навколишньому світі - більше різних цікавих можливостей.

Саме нові суспільні умови вимагають вирівняння становища жінок і чоловіків, породжують жіночі рухи за рівність прав.

Почалася боротьба жінок за рівність з чоловіками, в якій прослідковується цікава тенденція: відштовхувалися не від того, що ми різні, але наші внески в сім’ю і суспільство рівноцінні, і тому ми однаково заслуговуємо  на повагу і визнання, на рівну участь в житті суспільства. Ні, боротьба за рівність стала боротьбою за право на ті  реалізації, які мають чоловіки, доведенням своєї «не відмінності», доведенням своєї здатності володіти всіма тими якостями і ознаками, що мають чоловіки, досягати тих результатів, яких досягають чоловіки.

Боротьба за рівні можливості опиралася на аргумент «стать -  не критерій відмінності». І тому замість того, щоб принести, наприклад, в політику жіночі риси, що зробило б світ значно гуманнішим, наше суспільство значно гармонійнішим, жінки просто копіювали чоловічий стиль поведінки і ставали «чоловіками в спідниці» і навіть сьогодні часто ображаються, коли їм роблять комплімент, що підкреслює їх стать.

Але, як не крути, є дещо, що завжди відігравало і буде відігравати роль гальм в забігах на одну дистанцію з чоловіками – це діти. Можна мінімізувати їх «шкідливий вплив», але повністю уникнути цього впливу можна тільки не народжуючи.

Знеціненню ролі матері сприяла і  феміністична ідеологія. Для прикладу можна взяти хоча б Сімону де Бовуар, яку вважають однією із засновниць філософії фемінізму. В своїх текстах пані де Бовуар виступала за «деміфізацію материнства» і право на аборт. Закріплення за жінкою ролі матері вона розглядала як причину незадоволення жінок середнього класу своїми життєвими умовами.  (Про саму Сімону можна знайти відомості, що вона ніколи не була заміжньою, не мала дітей, перебувала в стосунках з екзистенціалістом Сартром, з яким мала «пакт», що дозволяв «любов на один раз». Працюючи викладачем, «зближується з деякими учнями, з якими вона підтримує гомосексуальні стосунки»).

Отже, паралельно із возвеличенням усіх реалізацій чоловіків відбувається приниження, знецінення традиційних жіночих реалізації, в першу чергу материнства.

Чи потрібна нам «міфізація» материнства сьогодні? Моя відповідь буде – так. Достатньо подивитися на все, що нас оточує, і стає зрозуміло, що Життя на нашій планеті (в усіх його проявах), а відповідно і наша прекрасна планета Земля існує, бо існує материнство. І якщо людина гармонійна і щаслива, живе в любові і радості, то продовження життя – це навіть не її обов’язок щодо нашого Творця, це більше уже її вдячність за своє життя. Це стосується як материнства, так і батьківства. Такі мої причини «міфізації», але в держави і суспільства є, безумовно, свої, більш практичні і дуже важливі.

Чарівне слово

Сьогодні чарівне слово, яке усіх захоплює, звучить так - самореалізація. Не завжди можна чітко зрозуміти, що ж тут мається на увазі. Часто складається враження, що це є щось, чого можна досягнути тільки в публічній площині («десь» і «серед чужих людей»).

Кажуть, що це чарівне слово було винайдене американським психологом  Абрахамом Маслоу, який досліджував мотиви людської поведінки. Він розрізняв дії людини, які мали забезпечити задоволення потреб, таких як потреба в їжі, безпеці, повазі, любові і т. д., і такі дії, які людина здійснює, щоб розвивати себе. Останні він називав самореалізацією. Реалізовувати себе – це розвивати свої здібності і можливості.

Дуже часто самореалізація жінки протиставляється її ролі дружини і мами, і пов’язується саме з професійною діяльністю. Тому пропоную розглянути  це питання пильніше. Отже, яке значення має професійна зайнятість в житті людини?

Варіант перший – це спосіб отримати гроші. Тут не завжди потрібна спеціальна освіта, іноді достатньо мати загальні знання і навики. Найближче до опису такого заняття стоїть термін «робота» - ідеш і робиш.

Другий варіант – це не лише спосіб отримати гроші, це спосіб отримати статус і визнання. Досягаючи результатів в своїй діяльності і заробляючи гроші особа посилює віру в себе, за цими критеріями порівнює себе з іншими і відчуває, що «чогось досягла». Сюди краще уже застосовується (досить умовно і суб’єктивно, щоб окреслити різницю) такий термін як «професія», який передбачає вищий ступінь складності завдань і затребуваних для їх вирішення знань, умінь.

Третій варіант – це коли людина займається тим, що є її покликанням, коли всупереч усім труднощам відчуває внутрішню потребу займатися певною справою. Для таких людей  ні гроші, ні успіх і визнання не є самоціллю, вони розглядають свою діяльність як служіння, як творчість, в якій реалізовується їх талант.

На жаль, для багатьох людей трудова зайнятість впродовж усього життя – це лише перший варіант.

Вибір «професії» (другий варіант) теж часто здійснюється не по принципу «до чого у мене найбільше здібностей», а «де я зможу знайти гарну роботу». Ми уже зі шкільної парти вивчаємо запити ринку праці і формуємо себе як «вигідних товар», тобто не розвиваємо наші вроджені таланти, а набуваємо тих рис, які найбільше цінуються і оплачуються.

Наскільки в перших двох варіантах ідеться про «самореалізацію» сказати важко. Цікаво, що бізнес розуміє цю потребу людини в самореалізації і, якщо почитати літературу з мотивації, то вона просто рясніє такими порадами, як «зробити місію підприємства місією співробітників», «показати важливість нашої діяльності для суспільства», розвивати дух команди і т. д.

Найближче до самореалізації знаходиться праця за покликанням, наш третій варіант. І тут йдеться не лише про художників і музикантів, це може бути і лікар, і шкільний учитель. Я думаю, усім доводилося зустрічати таких спеціалістів, про яких ми кажемо «вчитель від Бога». Але частіше покликання людини не пов’язане з її основною професійною зайнятістю,  крім того, багато людей - усесторонні особистості.

Тому, як мені здається, таке паушальне зведення змісту поняття «самореалізація жінки» до  побудови кар’єри – невиправдане. Не для кожної жінки і не завжди трудова зайнятість - це її самореалізація. Самореалізація часто відбувається через хобі, і як би це не звучало старомодно, через роль дружини і матері. Побудувати щасливу гармонійну сім’ю – це таке поле для внутрішнього розвитку і розвитку своїх здібностей і талантів... Люди творчі і в материнстві знаходять для себе можливості для вдосконалення, набираються нових знань і стають ще цікавішими і багатограннішими в своїй творчості.

Однак, у суспільстві досить міцно на двох ногах стоїть шаблон «спочатку реалізуватися, побудувати кар’єру, чогось досягти…, а потім…може…» Постійний тиск необхідності бути результативною, потреба бути на рівні з чоловіками або і краще чоловіків привели жінок до того, що вагітність і по можливості також і материнство в значній мірі ігнорується або подається так, наче це все можна здійснювати так собі «між іншим». Кар’єрі надається настільки важливе значення, що жінка після народження дитини намагається так організовувати своє життя, як воно було організоване і без дитини (з допомогою чоловіка, батьків, ясел і т. д. ), що часто іде всупереч природнім потребам дитини. Прослідковується тенденція ставити інтереси жінки вище інтересів дитини, тільки тому, що жінка може розмірковувати про свої потреби і доносити їх до оточуючих, а дитина – ще ні. Ми думаємо, що якщо дитина не плаче, то з нею все в порядку.

В «цивілізованому світі» створені усі умови, щоб дитина не «обтяжувала» маму:  дитячі суміші замість годування груддю (був час, коли матерям радили одразу переходити на дитяче харчування, оскільки воно вважалося повноціннішим за материнське молоко; сьогодні найбільш прогресивні педіатри радять годувати груддю мало не до двох років), підгузники замість природної гігієни дитини (мені цікаво було дізнатися, що немовлята з самого народження можуть усвідомлювати не лише свою потребу в їжі, а й потребу сходити в туалет, а малюки, з якими практикують метод природньої гігієни, уже з 5 місяців, а то і значно раніше, ясно просяться на горщик, в той час як діти в підгузниках втрачають цю здібність і її приходиться відновлювати в віці 2, а то і 3 років; а автор теорії про готовність дитини до горщика (найраніше з 18 місяців) лікар Т. Беррі Бразелтон активно співпрацював з корпорацією «Proctor&Gamble» і його стаття про «готовність дитини» з’явилася в тому самому році, коли корпорація випустила на ринок найперші в світі підгузники Pampers, після шестирічних випробувань). В цьому списку будуть і ясла, і дитячі садочки і його можна довго продовжувати.

Звичайно, що дитина може відвідувати дитячий садочок, але це має бути садочок не для задоволення потреб мами, а в першу чергу для задоволення потреб дитини. Кожна дитина індивідуальна. Є діти, які виростають набагато щасливішими і гармонічнішими, якщо вони в перші роки життя виховуються в сім’ї. Наскільки громадські виховні заклади можуть забезпечити індивідуальний і такий, що найбільш відповідає потребам, талантам  конкретної особистості підхід у вихованні – питання спірне.

Приділяти час дитині – це не лише одягати і годувати, не лише уміти вислухати і розділити перший життєвий досвід, а й створити багатий, різноманітний світ спільного сімейного життя.  Бути матір’ю – це професія, яка, на жаль, не отримує належного визнання.

Хто мислить діалектично, той розуміє, що одна і та сама причина може викликати два протилежних наслідки. Так і в ситуації з жінками. Набуваючи більшої фінансової свободи, вони автоматично втрачають захищеність. Тому що сильній, фінансово незалежній жінці не потрібна опора і захист. Чоловіки поступово привчаються до того, що вони не несуть відповідальність за жінку, що жінка сама про себе дбає. В такій ситуації дозволити собі бути якийсь час просто мамою стає розкішшю. Потрібно завжди бути в професійній формі і знати, що в будь-який момент ти можеш опинитися сам на сам з усіма проблемами, в тому числі фінансовими. Є жінки, які радо приймають такий виклик, а є ті, які обміняли б можливість «поєднувати кар’єру і сім’ю» на захищений  статус мами. Говорячи про право вільного вибору, потрібно думати і про те, як гарантувати можливість другого вибору для жінки. Суспільство ж натомість мало не засуджує жінку, що вдома виховує своїх дітей.

Самооцінка жінки і оцінка її суспільством опирається на критерії освіти, місця роботи, рівня зарплати, кар’єрних досягнень. Бути просто мамою – значить не займатися саморозвитком і самореалізацією.

Не все так просто…

Часто жінки вимушені швидко повертатися до праці через складну фінансову ситуацію в сім’ї.  Навіть для країн з розвиненою системою соціального захисту ця проблема актуальна. Однак, де починається «фінансова складність» - питання дуже індивідуальне. Я знаю одну молоду німецьку сім’ю, що має приватний будинок, два доволі дорогих персональних авто,  щороку їздить у відпустку закордон, мають лише одну донечку і відмовляються від народження другої дитини з аргументом: «Ми хочемо дати нашій дитині все, з двома дітьми ми цього не зможемо». А це витяг з розповіді одного з тренерів по сімейній психології: «…діти народжувалися і в період Голодомору. Знаєте, що таке Голодомор? Це коли їсти було навіть менше, ніж зараз…».

Спостерігається тенденція до возвеличення матеріального достатку, тобто надання переваги не дитині, а дорогій машині.

Жінка і економіка

Сьогодні бізнес надзвичайно зацікавлений в залученні жінок як робочої сили і активно лобіює свій інтерес. У відносинах «жінка-бізнес» ми занадто сконцентрувалися на кількох болючих місцях, таких як мала частка жінок-керівників, нерівність оплати праці і тому іноді складається враження, що бізнес - ворог жінки-найманого працівника. Це не так.

Економіці потрібна кваліфікована робоча сила. Жінки сьогодні за рівнем освіти часто навіть випереджають чоловіків і зі своїми здібностями до комунікації, гнучкістю і т. д. краще пристосовані до економічної системи, де роль сфери послуг постійно зростає. Крім того, ситуація в якій перевага частіше надається працівникам-чоловікам, змушує жінок більш активно працювати над своїми професійними якостями, вчитися, вдосконалюватися. Таким чином, жінки для бізнесу стають важливим ресурсом.

У Німеччині уже неодноразово підраховували економічні втрати від того, що висококваліфіковані мами доглядають за дітьми і на них задивляються, як на потенціал для ринку праці. Проводяться дослідження, які показують,  наскільки важливо створити умови «поєднання кар’єри і сім’ї». Цікаво, що в дослідженнях  не гребують ніякими обґрунтуваннями. Наприклад, можна зустріти наступний аргумент на користь створення умов для поєднання роботи і сім’ї - це приятиме кращому залученню одиноких матерів до роботи, а вони, як «показують дослідження», є  найбільш надійними співробітниками, оскільки в силу життєвої ситуації бояться втратити роботу. В такому світлі подавати факти мені здається уже цинізмом, і мимоволі пригадується гумористична мініатюра В. Данильця і В. Мойсеєнка про те, що «кролики – это не только ценный мех, но и три и четыре килограмма диетического мяса». Сама наявність таких формулювань при подані інформації говорить про перекіс в сторону бачити в жінці в першу чергу «ресурс для економіки», а тоді уже маму. Тема підтримки, допомоги одиноким матерям – одне з основних завдань соціальної політики і солідарного суспільства. Але думати потрібно над тим, які умови створити, щоб одинокі матері, як наймані працівники, перестали «своєю надійністю» відрізнятися від інших жінок, а не дозволяти бізнесу розглядати їх як найбільш цінний ресурс.

Дискусії на тему «жінка-економіка», які ведуться з особливим акцентом лише на поєднанні кар’єри і сім’ї,  є ведмежою послугою потенційним мамам, і мамам, що роблять вибір чи змушені працювати, оскільки тільки підсилюють таку цінність жінки як «кваліфікована робоча сила». Тобто, створіть умови, щоб дитина не заважала мамі мобільно пересуватися, щоб мама могла працювати скорочений робочий день, чи з дому, в обідню перерву відвідати дитину в дитячому садочку при підприємстві – і ви побачите, що жінка, навіть якщо вона мама, не гірше працівника -чоловіка. Але, наприклад, не кожному роботодавцю підходить і не в усіх сферах є можливою часткова зайнятість,  так само не можуть досягти ідеального стану і інші «умови поєднання». Роботодавці це розуміють і продовжують дивитися на жінку-маму, як на «неповноцінного співробітника». Вочевидь, дискусію про створення умов потрібно відкоригувати і доповнити.

По-перше, ця опція має розглядатися не як стандарт у суспільстві, а як варіант для тих жінок, які змушені працювати.

По-друге, саме для захисту цих жінок замість того, щоб стверджувати, що немає різниці між чоловіком і жінкою, усім рівні можливості, більш ефективніше і чесніше було б визнати, що співробітник-мама об’єктивно програє. Але жінка-мама – це особлива цінність у нашому суспільстві, вона народжує і виховує дітей, наше майбутнє, її внесок заслуговує на особливу повагу і визнання. І держава, і бізнес, і усе суспільство мають солідарно підтримати жінку-матір. Це  те саме, як звільнити вагітній жінці місце в транспорті – пожертвувати своїм комфортом заради неї. Тому захист жінок-матерів - це не захист жінок від несправедливої дискримінації, це реалізація принципу солідарності. До бізнесу, наприклад, можна достукатися через концепцію соціально-відповідального бізнесу-партнера держави. При цьому іти потрібно двома шляхами: через ідеологію (жінка-мати, сім’я з дітьми – невід’ємна і бажана картинка нашого суспільства) і через партнерство (бути соціально відповідальним має бути і фінансово вигідним).

Держава

Держава є третім учасником відносин «жінка-економіка», оскільки має власні інтереси (з однієї сторони доходи, з іншої соціальна справедливість і народжуваність).

Про те як намагається вирішувати проблему народжуваності Німеччина я писала в своїй першій статті.

Нещодавно в вечірніх новинах був черговий репортаж про демографічну кризу в Німеччині. Журналісти шукали країну, в якій ситуація з народжуваністю краща (не ідеальна, а відносно краща). І такою країною виявилася Швеція. Секрет успіху шведів пояснили простим фактом – у них достатньо місць в дитячих яслах і садочках, і понад 67% дітей виховуються в таких закладах. Мене ця тема зацікавила і я стала шукати більше інформації. Виявляється є маса досліджень, які порівнюють сімейну політику Німеччини і Швеції. В них, зокрема, зазначається, що в Німеччині державна підтримка надається сім'ї, як певній цілісності, що сім’я розглядається як спільнота в якій люди несуть один за одного відповідальність, виховання дітей є в першу чергу завданням сім'ї, а підтримка жінки – завданням чоловіка. В той час як в Швеції акцент робиться на тому, що кожен партнер в сімейному союзі є незалежним від іншого, а відповідно і сам несе відповідальність за свої засоби до існування, тобто жінка зобов’язана сама себе утримувати. Держава діє в напрямку стимулювання не сімей, а індивідуума.  Відповідальність за виховання дітей перебрала на себе держава. Батьки відіграють швидше функцію доповнення такого виховання.

На фоні таких висновків стає більш зрозумілою і інша статистика, що описує шведське суспільство і курсує в медіа-просторі:  в шведській столиці Стокгольмі 90% померлих людей кремують, 45% урн родичі не забирають; серед народжених в Швеції дітей 60% позашлюбні, 20% виховуються одним з батьків; на кількість зареєстрованих щорічно  38 тис. шлюбів припадає 31 тис. розлучень; в середньому за плечима в кожного з партнерів по три шлюби; шведські жінки все менше потребують підтримки зі сторони чоловіків, росте кількість одиноких матерів; жінки все більше переймають чоловічу модель поведінки і, зокрема, курців більше серед жінок, ніж серед чоловіків; кількість жінок-алкоголіків за останні 10 років збільшилася вдвоє і перевищила 100 тисяч.

Я сподіваюся, що німці не надто захоплюватимуться секретом успіхів шведів, бо особисто мене, як жінку, такий підхід до «стимулювання материнства» не влаштовує і нагадує систему молочних ферм, на яких телят після народження забирають на відгодівлю, бо корові треба давати результати - доїтися.

Соціалісти, зелені і далі намагаються вирішити проблему народжуваності створивши ще кращі умови для «поєднання кар’єри і сім'ї». Серед християнських демократів уже нарешті чути голоси про те, що причина криється в втраті консервативних цінностей і що мама, що виховує свою дитину вдома, заслуговує на ту саму повагу, що і мама, яка робить вибір на користь роботи. Але чи треба було зайти так далеко, щоб зараз тихим голосом спробувати дати команду «Кругом!»?

Отже, маємо перед собою, як мінімум, два варіанти (німецький і шведський). Питання в тому, чи ми уже на рівні їхні проблем, тобто чи у нас теж в таких масштабах має місце відмова від материнства через кар’єру і тому основним завданням має бути створення умов такого поєднання, чи, можливо, своїми односторонніми дискусіями ми сприяємо завищенню ролі самореалізації через професійну зайнятість, формуванню образу жінки-продуктивної сили…

До речі, поєднання роботи і сім’ї – було завжди. Згадку про нього знаходимо навіть в поезії Т.Г. Шевченка:

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать…

Коли звучать фрази про «поєднання кар’єри і сім’ї», то складається враження, що це такий ідеальний стан, коли все встигаєш: і кар’єру і сім’ю. Насправді ж це більше схоже або на ситуацію, описану Кобзарем,  або на «півкар’єри» і «півсім’ї». Про це потрібно відкрито говорити.

Щоб не повторювати «успіхи» шевченківської героїні, потрібне розуміння, що при поєднанні цих двох сфер жінка об’єктивно не може досягати тих же результатів, що і чоловік. Але це не наслідки дискримінації за статевою ознакою, це – нормальний стан речей, при якому жінок завжди буде менше ніж чоловіків на керівних посадах, що жінки протягом якогось періоду свого життя будуть проявляти меншу активність в інших публічних сферах, що у них будуть менші середньостатистичні показники заробітних плат, що завжди будуть роботодавці, які віддаватимуть перевагу чоловіку-працівнику. Але, і тут особливо важливо, суспільство поважає і визнає внесок жінки через материнство, як рівноцінний а то і більш цінний, ніж заслуги в професійній самореалізації. А жінка-мати сама не відчуває себе обмеженою, гіршою в порівнянні з подругою «великим юристом чи журналістом чи,… чи…», і має право на підтримку від чоловіка, держави, в тому числі, коли прийме рішення про повернення до професійної зайнятості.

Через ідеологічні, ціннісні речі ми можемо спробувати впливати на вибір людей, але ніхто не може диктувати людині її вибір. Люди вільні обирати такі форми спільного життя, які хочуть. З іншої сторони держава може підтримувати (допомагати) тим, хто забезпечує стабільне функціонування і розвиток суспільства. Тому сім’я з дитиною має отримувати від держави більшу підтримку, ніж сім’я без дітей, так само як і сім’я з двома дітьми має отримувати більшу підтримку, ніж сім’я з однією дитиною (через комплекс заходів, а не лише арифметично збільшену кількість допомог на дитину).

Так, як ми намагаємося створити умови для мам, що працюють, так само потрібно створювати умови для мам, що самостійно виховують своїх дітей. Адже підходити відповідально не означає ідеалізувати. Жінка, яка  увесь час проводить одна з дитиною, позбавлена соціальних контактів, їй потрібна емоціональна і інтелектуальна підтримка. Без усього цього швидко може настати втрата радісної мотивації. Сюди належить і розбудова дружньої до сімей з дітьми інфраструктури, яка дає можливість відчути, що батьки з дітьми бажані всюди і робить їх мобільними. Створення  сімейних центрів, які об’єднували б батьків і діяли за принципами самоорганізації і самоуправління. Такі центри могли б здійснювати різноманітну діяльність: від проведення тренінгів для молодих пар і аж до організації дитячих ігрових груп. При цьому батьки є організаторами і учасниками заходів. Підтримка і стимулювання створення громадських дитячих студій, які б теж організовувалися батьками для своїх дітей. Підтримка і розвиток мережі мам, що готові надавати послуги догляду за іншими дітьми, як правило, однолітками власних (в Німеччині це т.з. «мами на день»). Організація комунікативної платформи між підприємцями і мамами, що готові брати разові завдання. Державна програма, спрямована на підтримку жінок, що після відпустки по догляду за дитиною повертається до професійної діяльності  (як комплекс заходів) тощо.

Криза інституту сім’ї

Інститут сім’ї перебуває в глибокій кризі. Люди все частіше не бачать сенсу в тому, щоб укладати шлюб, діти не є обов’язковою складовою сім’ї, розлучення розглядається як цілком нормальне явище.

Це відбувається через надзвичайно популяризовані ліберальні ідеї, що непомітно приживаються в головах людей. Я – центр світу, власна самореалізація - понад усе. Ніхто не може розповідати, як мені жити. Повна свобода особистості і свобода вибору. Я нікому нічого не винен і не повинен. Стосунки з іншими будуються по принципу партнерства – незалежність і взаємна вигода: «я тобі, якщо ти мені».

Наслідки цих тенденцій видно всюди. Якщо піти на з’їзд партії, то кидається в очі, що більшість її членів – це люди старшого віку, уже пенсійного. Так само і в різних громадських організаціях. Це генерація, молодість яких прийшлася на повоєнний час. Цих людей об’єднувало почуття солідарності, взаємної відповідальності, готовність жертвувати своїми благами заради загального добробуту. Молодь залучається до політичних і громадських організацій значно пасивніше, а серед тих, що приходять частка орієнтованих на задоволення власних амбіцій, а не служіння суспільству значно збільшилася.

Ці самі підходи унеможливлюють і побудову щасливої сім’ї. Шлюби або не укладаються, або швидко розпадаються. Чоловік/дружина може стати фактором, що обмежує власний простір і можливості. А дитина не просто може стати, а практично завжди є таким «обмежуючим» елементом.  Я якось запитала в однієї німкені, що віддала дитину в ясла в 11 місяців і вийшла на роботу (секретарем в невеличку фірму), чому вона так поспішала. Жінка відповіла, що хоче бути незалежною від чоловіка. Я запитала, чому вона так хоче бути незалежною і відповідь прозвучала прямим текстом: «А якщо він мені завтра набридне і я не схочу більше з ним жити? Я маю мати можливість сама про себе турбуватися». Народжувати другу дитину вона, зрозуміло, не збирається.

Психологи кажуть, що в спільноті достатньо, щоб 5% почали виконувати одночасно певні дії – і більшість почне повторювати. Цей закон «стадного інстинкту» може раціоналізувати будь-яку ідею, переконання. Наше мислення – абстрактний процес, критеріїв його правильності не існує, або ж вони визначаються нами самостійно. Обґрунтувати можна будь-що.

В Швеції, наприклад, держава фінансує дослідження, які мають довести позитивний вплив частої зміни партнера одним з батьків дитини: переходячи після чергового розлучення від одних батьків до інших, діти набувають життєвого досвіду і досвіду соціальних відносин, який їм пригодиться в дорослому житті.

Ми любимо собачок, котиків  і з задоволенням їмо поросяток і теляток.

Ще один приклад того, яким пластичним є наше «логічне мислення» може бути трагічна історія в США, коли підліток розстріляв учнів і вчителів в школі. В Німеччині люди хитали головою і їм здавалося логічним заборонити чи значно посилити контроль за вільним продажем зброї, в той час як в Штатах розпочалася дискусія про необхідність носіння зброї учителями.

Про те, як носіями здавалося б абсолютно абсурдних ідей Гітлера стати мільйони німців можна уже і не згадувати.

Для того, щоб суспільство не плавало від однієї «логічної істини» до іншої, мають бути чіткі орієнтири. Ми їх називаємо цінностями. Вони теж, по великому рахунку, не є найвищою істиною, але їх дія перевірена часом, вони є базисом, який забезпечує стабільність і процвітання суспільства.

Сім’я, в її традиційному розумінні, є одною з таких цінностей. Сім’я передбачає уміння брати на себе відповідальність за інших,  жертвувати частиною своїх благ і свобод на користь інших, роботу над собою заради інших. Сім’я, як християнська цінність, будується на любові, яка не боїться взаємної залежності і опирається на взаємну самопожертву. Не два незалежних партнери, а одна цілісність. Християнський аспект шлюбу полягає в тому, щоб щодо власної долі (самореалізації) робити такий вибір, який би передбачав внесок і в розвиток людства, служіння ближньому.

Біблія – книга символів і біблійні історії кожен може розуміти по-своєму. Я коли чую дискусії про те, що дитині не обов’язково потрібні і тато, і мама і інші варіації на цю тему,  згадую історію про Діву Марію. Вона чекала дитину. Сама. Власне, Бог міг створити їй найкращі умови: зробити власницею великої крамниці, надати їй служанок чи подруг-помічниць… а Він що зробив? Приставив до неї Йосифа. В цьому має бути якийсь сенс.

Сім’я – це тема, яка найбільше постраждала від модернізацій. Будучи покликаними створювати і підтримувати щасливі сім’ї, суспільні дискусії і тенденції останніх десятиріч повільно руйнували традиційний інститут сім’ї. Наслідки говорять самі за себе.

IV. Камо грядеши?

(або куди йдемо?)

Є спокуса думати, що лише практична підтримка сімей з дітьми (інфраструктура, дитячі виховні заклади і т. д.) може гарантувати успіх сімейної політики держави. Німці нараховують у себе понад 170 різних заходів на підтримку сімей, що коштує державі немалих грошей, але успіх досить скромний.

Тому, щоб ці заходи не стали заходами по ліквідації наслідків, а були дієвими заходами підтримки, важливо правильно сформулювати цінності і правильно ставити акценти в дискусіях.

Інакше, через якийсь десяток років ми не матимемо проблем з рівноцінною оплатою праці жінок, з кількістю  жінок в політиці і на керівних посадах, ніхто не ображатиме жінок «непристойними компліментами», що підкреслюють жіночність, розвинуту мережу дитячих ясел і садочків, всюди будуть пандуси….а політики будуть ломити голову над «демографічними змінами».