Секунди, що змінюють світогляд

Є такі речі, про котрі ти чув, знаєш та розумієш. Що щось можна роботи, щось краще не робити, певні поради всім і собі особисто. Та одна справа знати, а зовсім інша розуміти та відчувати. Поки життя не поставить нас в певну неприємну ситуацію, ми часто не сприймаємо це серйозно. І лише коли ми самі це відчуємо на собі, ось тоді ми справді розуміємо суть тих речей.

Один день з мого життя запам’ятався мені дуже добре, в певній мірі він мене змінив. То був початок квітня минулого року. На вихідні організовувався великий зліт одного з київських туристичних клубів. Програма була доволі різноманітна і організована так, що один день є змога погуляти лісом, а в інший поплавати на байдарках чи поскелелазити.

І якщо в суботу я з рюкзаком пройшовся лісом, то в неділю захотів поплавати на байдарках. Зібралась нас не дуже маленька ескадра: три трьохмісних каркасних байдарки, одна двомісна надувна байдарка і один чотирьохмісний катамаран. Головний організатор всього цього дійства, був ще і найдосвідченішим водним туристом того тур клубу і саме він очолював нашу групу водників. Мене назначили капітаном однієї з каркасних байдарок і посадили до мене двох зелених новачків, котрі взагалі перший раз сіли в байдарку.

Погода в ті дні була доволі цікава. Якщо в суботу було похмуро і час від часу моросив дощик, то в неділю зранку пішов недуже крупний, але самий справжній град! Добавте до цього початок квітня…було не дуже тепло.

Що до річки, то був то Тетерев – доволі мила і тиха річка, та і від Києва не дуже далеко. Що правда місцями на ній зустрічаються поріжки, але ж то не біда, навпаки – то цікаво!

Власне почався сплав – ми спустили байдарки вводу, та відчалились. До перших порогів сплав проходив просто блискуче! Приємна річка та краєвиди, свіже повітря, та і настрій позитивний. І от я чую гуркіт…починаються пороги. Річка в тому місці стала трохи ширше і по середині знаходився відносно великий острівець. Милий такий острівець…а навколо нього вже бурлила та грохотала водичка.

Катамаран та надувна байдарка йшли першими і вже пройшли ті пороги, що ми цього навіть не бачили. Залишилися лише три каркасні байдарки, котрі «чомусь» не дуже полюбляють натикатися та дряпатись об каміння. Першим вирішив йти наш керівник. Він вибрав собі маршрут і його байдарка швидко рвонула в поріг. І так же швидко сіла на каміння. Та той хлопець був досвідчений, він одразу виліз з байдарки і в ручну зняв її з каміння і провів через поріг і вже лише тоді напів мокрий застрибнув на своє місце.

Отже, подумав я, цим шляхом ми не підемо. Вирішив я оплисти острівець з іншого боку, а перед порогами зачалитись на берег і з берега детально оглядіти поріг. Зважаючи що зі всієї нашої ескадри, по досвіду я поступався лише двом хлопцям, а зараз зі мною на цих двох байдарках були зелені новачки у водному туризмі, то моє слово було вирішальним і всі дивилися на мене з таким обличчям, що читалося «О, великий Кіріл проведе нас через пороги, лише він на це здатний», чи щось таке.

Отже ми зачалились перед порогом і я з високого берега обдивився поріг. Після Південного Буга ці пороги здавалися мені просто дитячими. Навіть не зважаючи на те, що на Бузі я керував катамараном, а тут каркасною байдаркою (а це як порівняти танк та звичайну легковушку). Так, рівень води був дуже низьким і відповідно каміння було високим, а байдарка йшла ненавантажена (тобто значно менш стійка). Але я плавав на байдарці у шторм по Кременчуцькому водосховищі, спритно маневрував по вузьким плавням очеретового лабіринту на Стоході, купу разів сплавлявся на Південному Бузі тощо…що мені тут невеличкі поріжки на тихому Тетереві?

Вибрав маршрут майже під самим острівцем і скомандував: «Гребемо!!!». Ми добряче розігналися і ….перед самим порогом наскочили на каміння! До головного злива (маленький водоспадик) залишалося всього метр-півтора, течія максимальна, ми застрягли…що робити? Вилізти з байдарки і провести її вручну мені не дуже хотілося, все ж це початок квітня і вода дійсно була холодна. Мої хлопці чекають моїх наказів і мені не личить довго мовчати. Нарешті я даю наказ і хлопець по переду починає відштовхуватись веслом від каміння. Байдарка зійшла з каміння і ось тут я не розраховував нічого… Швидка течія одразу підхопила байдарку, розвернула її лагом (боком по течії) і кинула в злив. Байдарку почало сильно качати з боку в бік… а в моїй голові почала гуляти думка: «а зараз ми кільнемось…». Так і відбулося, декілька секунд і ми перевернулись. І от я сиджу в байдарці, тільки вже під водою і нова думка в моїй голові: «Оу, а я ж плавати не вмію…»

Знову приходить розуміння, що я маю щось робити і я виринаю на поверхню. Мої хлопці вже винирнули і тримаються за байдарку, в розгубленості що робити далі. Я трохи панічно сам хапаюся за байдарку і починаю аналізувати ситуацію. Потонути я не потону, все ж як ніяк на мені був спас жилет, та і води було десь по груди і до берега всього декілька метрів. А з іншого берега на нас дивилася команда останньої байдарки, котра згодом мала йти нашим шляхом. Зовсім не так я все собі уявляв…

До берега острівця дотягти байдарку було не важко, а от затягти її на майже крутий берег то було не легко… Мокрі, змерзлі та втомлені ми в забралися на берег. Один з моїх хлопців (молодий, та кремезний) виглядав дуже розгубленим, його трусило від холоду, а обличчя сильно посиніло. Він стояв на місці і розтирав руки. Інший мій матрос був доволі збитим чоловічком середніх років. От він доволі живо почав розтягатися та викручувати свої речі. Не знаю наскільки то вірно, але головне що він був в активному русі і виглядав доволі бадьорим.

Я теж був мокрим та втомленим, та я капітан і мав керувати ситуацією. Холодна водичка та відповідальність придали мені сил та впевненості. Я швиденько оббігав весь острівець, аби знайти місце де можна спустити байдарку, та заодно і зігрітися при цьому. Хоч в ту мить світило сонечко, але ми були потерпівши "кораблекрушение" і опинилися на безлюдному острові, а навкруги нас була череда довгих порогів… чим не сюжет для книги?. Нарешті я знайшов більш менш нормальне місце для спуску. Єдиний вихід був такий – треба було переправитись на велику землю і зробити обніс метрів на двісті (пронести байдарку по землі), бо далі йти по порогам було не розумно – доволі ризиковано і аж занадто тих порогів було.

Переправитись на інший берег то було не важко. Пронести мокру байдарку метрів 200 то було не легко, але ж ми мужики, а вони не скаржаться. Коли ми пройшли берегом небезпечну ділянку, то помітили на березі команду нашого керівника. Вони як раз латали шкіру своєї байдарку, котру порвали на порогах. Нас зустріли веселими жартами та підбадьорюванням. Та дали коньяку ковтнути для бадьорості духа – було приємно.

Далі сплав, крім його закінчення, пройшов доволі спокійно і приємно. Хоча такої дивної погоди я ще не зустрічав: чисте небо, сонечко, все позитивно і приємно…та за 15 хвилин налітають хмари і йде град….і ти весь мокрий сидиш в байдарці, а на тебе що з відра сиплеться град….раптово він припиняється і виходить сонце….і так цілий день…дивина тай годі. Що до того, що ми були повністю мокрі і нам було холодно…то коли веслуєш, тобі не холодно (особливо капітану – йому фізично найважче), ото ми весь час і веслували.

Закінчення сплаву пройшло не без пригод. Також була одна знакова для мене подія, та то вже інша історія.

Власне, чим стала для мене особлива ця пригода з кілянням? Так, до того разу я ніколи не перевертався, хоча плавав вже не один рік. Може саме це і зіграло зі мною злий жарт. Я був дуже самовпевнений. Я не дивився на ситуацію тверезо, а дивився через призму «якщо проходив важчі пороги, то пройду і цей легкий» і зовсім не робив зноску на те, що пливу не на катамарані… Доречи, наш катамаран та надувна байдарка пройшли ті пороги без пригод і складнощів…а для всіх трьох каркасних, то затягнулося на декілька годин і масу проблем.

З тих пір я більш свідомо підходжу до певних моментів, значно більш тверезо оцінюю свої можливості. Занадто прикро та соромно було зганьбитися, тим паче зробити те перед новачками… і хоча абсолютно всі в нашій компанії сприйняли новини про кіляння цілком нормально і навіть з певним ентузіазмом (вау, пригоди!), то для мене це стало справжнім ударом по вірі в свої сили і своєї майстерності…. Все ж, нам інколи треба програвати, аби не починати літати в небі від зазнайства. Маленький крок назад, перед великим стрибком вперед! Той день зробив мене значно сильнішим.

P.S. Через місяць, після того, у мене почалися важкі сплави, серед котрих були пороги Черемоша (катамаран та надувна байдарка) та Случа (каркасна байдарка). В тих сплавах плавала і керувала вже зовсім інша людина…