Подвійні стандарти чи подвійні ілюзії?

Воплі регіоналів про те, що ЄС, в особі Меркель, застосовує подвійні стандарти найвищий доказ їхньої неспроможності і провалу зовнішньої політики. Зрештою, апеляція до подвійних стандартів в міжнародній політиці ще й є доказом того, що вони в ній взагалі не розбираються.

Чи існують подвійні стандарти? Дійсно, Путін в Москві розганяє мітинги куди жорсткіше ніж в Україні, а Китай взагалі плювати хотів на права людини під час придушення сільських голодних бунтів. І, дійсно, ніхто не бойкотував Олімпіаду 2008, не бойкотує Олімпіаду 2014, не відмовляє в зустрічах керівникам, не погрожує почати економічний тиск і обмеження виїзду. Натомість маленькі країни як Україна, Білорусь, Лівія, Іран тощо, постійно піддаються шаленому тиску збоку ЄС щодо демократичних свобод і прав людини. Підхід відрізняється, а отже дехто вирішив назвати це подвійними стандартами.

Якщо заглибитись в суть поняття подвійний стандарт, то воно означає, що існує універсальна моральна норма, яку по різному застосовують до різних суб’єктів. Але чи існує така універсальна норма в міжнародній політиці? Чи дійсно є правило, що права людини захищають всюди і однаковими методами? Що з слабкими державами мають грати так як з сильними?

Єдине правило, яке завжди домінувало і домінує в міжнародній політиці є захист національних інтересів всіма можливими інструментами. І арсенал цих інструментів від бойкоту спортивного заходу і резолюцій до літаків та ракетних ударів. Застосування конкретного інструменту залежить від ступеня його ефективності. Наприклад, бойкот Олімпіади в Китаї чи Росії не додасть нічого до покращення прав людини чи демократії в цих країнах. Їхні бюджети з легкістю переживуть подібні втрати. Не додадуть до покращення прав і свобод і торгово-економічні війни, які через значну залежність самого ЄС швидше завдадуть йому шкоди і поставлять під ризик власну безпеку. Про політ літаків і говорити не варто. Тому по відношенню до Росії і Китаю застосовують мінімальні інструменти у вигляді резолюцій та зауважень, основна функція яких хоча б тримати ці країни в тонусі.

Очікувати, що по відношенню до країн не спроможних забезпечити свій інтерес, та що там забезпечити, навіть зрозуміти свій інтерес – будуть діяти як із сильними країнами, є нічим іншим ніж подвійною ілюзією. Звісно, що Януковича будуть ігнорувати і принижувати, оскільки це ефективний інструмент по відношенню до того, хто декларує європейську інтеграцію. Це спосіб показати йому, що ніякої інтеграції не вийде. Як тільки Янукович відмовиться від інтеграції – його відразу ж переведуть на рівень Лукашенка, з вибірковою забороною виїзду, і санкціями (зрештою, останній навіть випустив лідерів опозиції, тому першого рятує все ще намір інтегруватися). Як тільки, в народі підніметься бунт і він почне його придушувати військами, його відразу переведуть на рівень Каддафі, з літаками та збройною допомогою. Бо все це буде ефективним і нічим не загрожуватиме ЄС.

Думати, що в міжнародній політиці існують стандарти і подвійні стандарти – це мати подвійні ілюзії, що до лохів і до боксерів будуть ставитись однаково. І те, як ставляться до Януковича і нашої країни, насправді є нічим іншим як нашою реальною оцінкою на щось впливати в світі!