Піар ціною життя?
Зараз я вдома. Сьогодні я вдома не так як вчора, і не так як в будь-який інший день. Сьогодні бути вдома для мене велика цінність. Життя стало не просто протікати, воно має чіткі секунди і хвилини, які я помічаю. Бо сьогодні я міг не вернутись. Міг не вернутись не 5 діб, не 7, а роки.
Вчора я цілий день говорив зі своєю дружиною. Я переконував її, що не зможу жити з усвідомленням того, що не вийшов на захист своїх друзів. Я казав, що не можу захищати їх в хитрий спосіб, в якомусь іншому місці, якось так інакше, щоб не було ризику. Я сказав, я маю піти і зробити те, що й вони. Все, що я попросив бути готовою до всього, і бути мужньою.
Цілу неділю доводилось отримувати повідомлення про можливі провокації. Вірити чи не вірити важко, тому краще готуватись до всього. Я думав, а що як раптом хтось кине коктейль молотова - ми всі станемо чистими терористами. Кричати провокація не допоможе, кадри журналістів чітко переконають в тому, що ми терористи. Тому морально я готував себе не до адміністративного арешту, а до повноцінних репресій.
Я склав собі запасний одяг, спідню білизну, та інші речі першої необхідності. Оскільки навчений досвідом своїх друзів, що перші кілька днів не можливо нічого передати арештованим. Поцілував дружину і річну доньку. Сказав, що раз доля відправляє мене цим шляхом, значить я маю пройти його гідно.
О 8:40 ми збиралися біля метро. Я не знав чи прийде хтось зовнішній, але точно знав, що будуть демальянсівці. Бо мова йшла про наших друзів, про членів нашої команди. Я радів кожній людині, яка підходила до нашої групи, і, водночас, хвилювався. А що як...Сумніви закрадались щохвилини: "Ну добре, нехай я, але ж багато цих простих молодих людей - для чого їм ламати життя? Чи варте це того?". Але в їхніх очах була чітка відповідь - "варто"!
Потім акція, скандування, сутички, спроби арешту - весь цей час я та Вадим Васильчук уважно слідкували за можливістю провокацій. Обійшлось. Незважаючи на те, що нам вдалось обійтись без арештів і визволити двох затриманих, саме відсутність провокацій була для мене неймовірним полегшенням. Бо навіть зараз пишучи цей блог я впевнений, що без арештів ми не обійдемось. Я переконаний, що спеціальна група зараз на всіх парах працює, щоб знайти можливість докопатися до нас, розробляється план чи операцію по нашій дискредитації, знищенню. Невже в когось є сумнів, що справжній повноцінний мітинг під "святая святих" Януковича - нам пробачать?
І ось на завершення цього надзвичайно складного дня я чую питання, яке мені навіть в голову не прийшло: "Це ви так прикольно запіарились?". І що відповісти? І хоча я неймовірно втомлений за ці чотири дні, в душі в мене все вибухає. Я хочу крикнути: Який піар? Знайдіть мені готового піаритись арештами? Може це дисиденти так піарились в радянський час? Може це євреї піарились на голокості, а ми на голодоморі? Круто так, зараз фільми про це показувати і памятники ставити? Піар такий?
Хочу крикнути та ви зайдіть на наш сайт. Прочитайте скільки ми сил вкладаємо в боротьбу з корупцією. Скільки ми повернули коштів, зупинили купівель дорогих машин. Ось це нехай буде піар! А те, що ми сьогодні вийшли на підтримку друзів, ризикуючи потрапити за грати - це називається сила духу!"
Але заспокоююсь. І кажу собі для чого кричати. Кому? Хто ці обвинувачувачі? Хто ті, що сумніваються? Хіба доведеш їм щось словами? Ні - тільки роботою.
Я кажу собі, треба працювати. Бо справи - це те, що залишається, а слова - те, що забувається. Не буває піару ціною життя, життя можна віддати тільки за велику справу.
