Німці вимирають … або чому модний тренд «гендер» не варто переймати у європейців

Німці вимирають. Звичайно, що в такому формулюванні цю новину ніхто не поширює, говорять про «демографічні зміни» або «демографічні перетворення». В чому проблема? Проблема проста - жінки не народжують. Всі цю проблему розпізнали і б’ють тривожну статистику: Німеччина з показником 1,36 дитини на жінку дітородного віку на останньому місці в Європі та на 10-му місці з кінця в світі. Як на мене, парадокс. Німеччина - одна з найбільш розвинених країн в світі, що відповідно відображається і на добробуті людей. І от тут таке… Ми кажемо, що в Україні низька народжуваність через фінансові проблеми, які ж такі проблеми в Німеччині (і не тільки в ній, написане про Німеччину можна сміливо перенести на всю Європу)?..

Отже, чому не народжують? Відповідь (акцептована і поширювана в суспільстві) – не створені достатні умови, щоб поєднувати сім’ю і кар’єру. Жінки сьогодні високоосвічені, налаштовані на кар’єру, борються за рівні права з чоловіками. Ага…це можна зрозуміти…тільки ось ці «демографічні зміни»….. Дуже вже вони неприємні: через якусь десятку років важко буде утримувати соціальну систему (платників в касу стає все менше, а отримувачів – все більше); економіці не вистачатиме робочої сили; важко зберегти інфраструктуру, особливо в сільській місцевості.  А від усього цього і залежить добробут. Виходить, що сам рівень життя під загрозою. Рятуючись від «демографічних змін» уже прийняли рішення про збільшення пенсійного віку до  з 65 до 67 років.

Основна ж проблема - жінки, які не народжують. Тут активно дискутується питання про створення умов для поєднання кар’єри і сім’ї, забезпечення рівності прав чоловіків і жінок. Вважається, що корінь проблеми в тому, що на сьогодні недостатньо місць в дитячих садочках і яслах (їх дійсно не вистачає). З серпня 2013 року діятиме законодавча гарантія батькам на місце в дитячому садочку. Тому успішність уряду напряму залежить від кількості додаткових місць, які вони забезпечать. Виплачуються гроші на дитину (близько 100-180 євро, ця сума варіюється залежно від землі і кількості дітей), батьківські гроші (14 місяців один з батьків, що працює не більше 30 год. на тиждень і опікується дитиною може отримувати від 300 до 1800 євро, залежно від попереднього заробітку). Запроваджено правило, згідно з яким час перебування жінки у відпустці по догляду за дитиною зараховується до пенсійного стажу. Активно дискутується (і уже прийнята в програму на останньому з’їзді ХДС) вимога про запровадження квот для жінок в управлінських і наглядових органах підприємств. В школах запроваджуються програми, які дозволяють приводити дітей мало не з 7-ї години ранку і забирати після 18-год. Підприємців закликають організовувати дитячі садочки для дітей працюючих мам, активніше практикувати і акцептувати часткову зайнятість жінок. Мабуть, це не повний, але основний набір рятувальних заходів.

Але тенденція не змінюється. Німці вимирають. І це при тому, що в Німеччині понад 1,6 млн. турків, у чиїх сім’ях нерідко можна зустріти і по 5-8 дітей. Так в чому ж проблема???
Перш ніж підійти до відповіді на це запитання, хотіла б зупинитися на двох таких міфах, як «рівність чоловіків і жінок» (мається на увазі перед роботодавцем) і «поєднання кар’єри і сім’ї».

Рівність. Жінки борються за рівність, наголошуючи на тому, що їх дискримінують: платять менші зарплати, значно складніше просувають по кар’єрних сходинках.  Обмежують тільки тому, що вони жінки, особи жіночої статті.

Не знаю, як хто, але я за період навчання в школі, ліцеї, університеті, аспірантурі жодного разу не відчула, щоб мої оцінки, здобутки применшували тільки тому, що я дівчина. Не відчувала я і зневаги від чоловіків-однокурсників, більше того, вони завжди ставилися з повагою і шаною. І я не думаю, що в нашій культурі існує зневага до жінки тільки тому, що це - «ВОНА». Але нерівність перед роботодавцем дійсно має місце.

Щоб зрозуміти причину, давайте уявимо собі роботодавця перед яким два кандидати абсолютно рівні за усіма критеріями: освіта, потенціал, досвід, вік і т д. Будемо говорити не про легко замінну посаду, а про рівень висококваліфікованих співробітників. Перший кандидат - чоловік, друга кандидатка – жінка. З жінкою-робітником традиційно пов’язані такі асоціації: заміжжя, вагітність, відпустка по догляду за дитиною, лікарняні, необхідність раніше піти чи пізніше прийти на роботу (дитячий садочок, школа), негнучкість щодо відряджень… А якщо дитина не одна…Жінки не повинні страждати від того, що вони мами, але і роботодавець – це не благодійна установа, у нього чітка ціль – прибуток. А якщо фірма ще і вкладає гроші в навчання і постійне підвищення кваліфікації своїх робітників, то втрати стають ще більш помітними. Висока зарплата означає і високі соціальні виплати. Тому не завжди вибір впаде на жінку. І це не дискримінація жінок за статевою ознакою, це створена природою, об’єктивна ситуація. І якщо бути чесними, то треба визнати, що жінки борються тут не за рівність прав (перед працедавцями), а за преференції, за привілегії, бо об’єктивно вони при рівності усіх інших стартових умов програють чоловікам. Свою роль відіграє і інший природній фактор – характерні риси працівника. Не будемо брати крайніх випадків, але середньостатистичній жінці більше притаманні такі особливості як ніжність, емоційність, турботливість, гнучкість , в той час як середньостатистичний чоловік  - це логіка, сила, сміливість, рішучість, відповідальність, що для керівної посади  є більш цінним. При всіх зразкових прикладах успішних жінок, загальна картина вимальовується невтішною .

І жінки «просікли тему», зрозуміли, що треба робити. Під час війни з Наполеоном дочка одного з прусських офіцерів Елеонора Прохаска хотіла воювати, їй не дозволяли. Що вона зробила? Вона міцно примотала груди, подбала про чоловічу зачіску, вдягнула чоловічий одяг, навчилася чоловічим повадкам, приховувала свою щомісячну циклічну слабкість і пішла в бій. Тільки після її смерті виявили, що вона була жінкою. Таку ж тактику обирають і сучасні жінки – вони відмовляються від частинки себе і стають бійцями. Ось і виходить, що або зовсім не народжують дітей, або народжують одну дитину, максимум дві… і, якщо вже народжують, то швиденько віддають на виховання батькам, чи чужим людям (няням), чи в місця масового утримання дітей. І що особливо сумно, сьогодні жінки часто змушені до таких кроків.

Така наша нова реальність. І звичайно, що тут не вписується статистика, згідно з якою жінки в Німеччині, наприклад, заробляють на 22% менше чоловіків. Особливо це не справедливо для жінок, які як наймані працівники «стали чоловіками». Але це не таємна домовленість  між роботодавцями, це уже так званий архаїзм, побудований на традиційній картинці жінки, і роботодавець не спішить від нього відмовлятися: навіщо платити більше, якщо можна поки зекономити? (нормальна бізнесова логіка). Ще пару років тиску зі сторони жіночих організацій, законодавче втручання і ситуація виправиться. Тільки чи вплине це на народжуваність?

Поєднання кар’єри і сім’ї. Ця тема заслуговує на окрему статтю. В рамках даної в світлі вище написаного можна лише натякнути, що це щось схоже на те, як сидіти одним місцем на двох стільцях.

Отже, німі вимирають. Можна побудувати ще сотні ясел і дитячих садочків, але на моє глибоке переконання суттєво ситуацію це не змінить. Причина не в кількості дитсадочків і не в розмірі виплати на дитину, причина в зміні цінностей і підміні понять. «Сім’я», як цінність, поступово зникає, або ж трансформується. Якщо раніше сім’ю розглядали як важливу і головну складову щасливого успішного життя , розуміли під нею батька, матір і, як мінімум, троє дітей, то сьогодні про сім’ю говорять як про щось, що заважає кар’єрі, і діти уже не обов’язкова складова. А окремі європейські друзі будуть нас навчити, що шлюб можуть зареєструвати дві особи однієї статті.  Раніше ми возвеличували жінку-матір, говорили про священне покликання жінки, називали її духовною берегинею роду, сьогодні мало хто розуміє, що це взагалі означає і набагато престижніше на питання «Чим ти займаєшся?» відповісти, що ти «офіс-менеджер», ніж признатися, що ти мама ( «сидиш вдома з дитиною»).

Самореалізація  сьогоднішньої жінки дедалі частіше  вимірюється  кількістю  зароблених грошей і порцією задоволення від кар’єрних успіхів, або ж відчуттям власної цінності через «принесену користь суспільству».   Як гордо звучить: начальник відділу банку…, головний юрист…але вдумайтеся, проаналізуйте коло завдань усіх цих посад, які дуже часто зводяться до «прочитати, проаналізувати, написати (переважно перед  монітором), розказати»... Невже вони за своєю суттю  цінніші і благородніші, ніж  творчо проведений час  з дитиною? І чи не тратимо ми згодом набагато більше суспільних коштів і часу, щоб виправити недоліки виховання дітей? Або відсутності дітей взагалі?

Півроку тому правляча коаліція в Німеччині виступила з ініціативою доплачувати батькам, які своїх малят у віці від 1 до 3 років не віддали до ясел, так звані «гроші за піклування» (до 165 євро в місяць). Опозиція та і частина представників коаліції роздули цю тему мало не до суспільного скандалу, назвавши доплати «премією за стояння біля плити». І хоча ця премія таки була введена, оскільки закріплена в коаліційному договорі, вона ще раз віддзеркалила стан суспільної думки.

Я не раз ставила запитання про цінність сім’ї під час дискусій з німецькими політиками від ХДС. Відповідь змушує іронічно посміхатися і звучить вона приблизно так: «Ми не можемо вчити людей, як їм жити». Так чому ж ви вчите людей в інших питаннях, наприклад, забороняєте аборти, одностатеві шлюби? І невже люди народилися з цим знанням «як їм жити»? Ні, вони набули їх в своєму інформаційному середовищі, тобто, хтось таки їх навчив. Чому держава , як система, яка дбає про збереження і процвітання суспільства, не може закинути свої тези в це неконтрольоване інформаційне поле? От і виходить, що підкріплені вимогами споживацького суспільства нові цінності створюють «демографічні зміни».

Звичайно, що Німеччина не зникне з карти Землі, як і Європа.   Їх врятують турки, албанці, африканці…Сьогодні спостерігається бум еміграції з країн Східної Європи, Німеччина поспішно спрощує умови працевлаштування для іноземних спеціалістів. Особливо показовим є Гамбург, у якому згідно останніх статистичних даних майже кожен третій житель є іноземцем або має іноземне походження, у віковій категорії до 18 років цей показник становить уже 45 відсотків. Люди будуть жити. І хто сказав, що це мають бути наші нащадки? В природі різні види живих істот постійно мігрують, змінюються їх популяції…Нічого особливого…

ДемАльянсу, як політичній силі, потрібно добре задуматися над тим, як і які цінності пропагувати. Я в жодному разі не закликаю до примітивної формули «жінка на кухні». Ні, але я хочу щоб ми не сліпо слідували модному тренду «гендер», а по-новому переосмислили роль жінки в сім’ї і в суспільстві, щоб вберегли жінок від необхідності змагатися з чоловіками в категорії «хто сильніший» по чоловічих правилах, захистили материнство. І тут не в європейців потрібно вчитися (ми й без них вимираємо), а повернутися до власного коріння: культури і історії, де до жінки завжди було особливо шанобливе ставлення.  

P.S. Прочитавши новину на сайті з осучасненою лексикою (маю на увазі - членкиня), розповіла своєму чоловікові (він німець). На що він мені відповів: «Ми таке уже давно пройшли в нашій міській Раді». Член Ради на німецькій мові позначається старовинним словом «Ratsherr» і походить від слів «Rat» - Рада і „Herrschaft“ – влада, панування. Відповідно членів Ради називали: чоловіків - «Ratsherr», жінок – „Ratsherrin“ (суфікс –in в німецькій мові вказує на жіночу стать, наприклад, Mitgliederin – учасниця, Freundin – подруга і т д). За нещасливим збігом обставин (маючи спільне походження) в сучасній німецькій мові слово «Herr» означає також «чоловік». Тому в 1996 році представниці партії «зелених»  в міській  Раді стали вимагати, щоб їх називали не „Ratsherrin“ (оскільки це образливо), а „Ratsfrau“ («Frau» - означає «жінка»). Як бачимо, вони пішли далі нас. Мають щастя, що німецька мова дозволяє такі словотворення. Але сумно, що ми ідемо їх слідами...