Чи слідкує СБУ за громадськими активістами? Як з цим боротись?

В своїй діяльності громадські активісти часто стикаються з тим, що на контакт з ними виходять представники спецслужб. Також бувають випадки, коли внутрішні розмови стають відомі третім особам. Таке траплялось зокрема і зі мною. Саме тому я вирішив на власному прикладі перевірити, а чи збирає Служба Безпеки України інформацію про мене, захотів отримати офіційну відповідь.

Відповідно до статті 10 закону «Про доступ до публічної інформації», кожна особа має право знати чи збираються відомості про неї, і якщо так — з якою метою використовуються та поширюються. Я звернувся до СБУ з відповідним запитом, в якому просив повідомити чи збирається про мене інформація. Звертаю увагу, що стаття 6 закону «Про доступ до публічної інформації» передбачає випадки, коли доступ до інформації може обмежуватись. Це так званий «трискладовий тест». Якщо всі три умови виконуються, тоді інформацію можуть не надати. Тобто, доступ до інформації може бути обмежений:

• виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
• якщо розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
• якщо шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Абсолютно очевидно, що інформація про те, чи збираються відомості про мене, ніяк не може завадити територіальній цілісності, національній безпеці тощо… Тобто, будь-яка шкода від оприлюднення такої інформації відсутня. Відповідно, жодна з умов «трискладового тесту» не виконується, а значить така інформація має надаватись.

Проте, коли у відповідь на свій запит я отримав листа, я побачив, що в наданні такої інформації мені відмовлено. Тобто, вимоги закону «Про доступ до публічної інформації» були повністю проігноровані. І взагалі, в відмові не було жодного посилання на якийсь конкретний закон та на конкретну статтю.

Оскільки я не погоджувався з такою відповіддю СБУ, то вирішив подати позов до суду. Перші дві інстанції в задоволенні моїх вимог відмовили, тобто стали на бік Служби Безпеки України (постанова Окружного адмінсуду Києва, ухвала Київського апеляційного адмінсуду). При чому, так само проігнорувавши в мотиваційних частинах своїх рішень перевірку інформації на «трискладовому тесті», чого вимагає ЗУ «Про доступ…». Касаційна ж інстанція навіть не відкрила провадження, тобто взагалі відмовилась розглядати справу (ухвала Вищого адмінсуду).

Оскільки на сьогодні вже всі можливі інстанції в Україні для захисту мене пройдено, то я звертаюсь до Європейського суду з прав людини для відновлення своїх прав.

Основною метою є через Страсбург змусити Україну прийняти зміни до діючого законодавства таким чином, щоб правоохоронні органи та спецслужби були зобов’язані повідомляти громадян про проведену щодо них оперативно-розшукову або контр-розвідувальну діяльність, після закінчення проведення цих заходів. Таким чином, у громадян буде можливість пізніше оскаржити ці дії правоохоронців і отримати компенсацію за втручання в приватне життя.

Чи слідкує СБУ за громадськими активістами? Як з цим боротись?