Чи червоніють менше щоки, якщо то не табличка, а табло? (Роздуми у метрополітені).

Так вже склалось, що я щодня користуюсь послугами харківського метрополітену. Це я той «кожен другий харків’янин», що проводить принаймні 15 хвилин зі своєї доби у підземці. І це на мою увагу розраховують багацько компаній, які розміщують рекламу на різноманітних метролайтах, листівках, люках і т.д.. Та, на жаль, не за рекламу чіпляється моє вперте око…

У середині лютого «Метро Кернеса», як називають це комунальне підприємство деякі місцеві медійники, вирішило закупити таблички ціною 5тис. за штуку. Мовляв, до Євро 2012 благоустроїтись потрібно.

Може, то слов’янська натура зіграла свою роль «нам нічого не шкода для гостей». Може, то якісь інші причини, але було вирішено, що не такі це вже і гроші. До того ж, як заявив наш любий мер: «Это не табличка – это большое табло» .

Закупили. Повісили. Чекала я на цю «красу». Думала сфотографуюсь. Як-ніяк, таблички (ой, вибачте, табло) ціною, що перевищує середню зарплатню харків’ян.

Але, мабуть, мій смак не на стільки розвинутий, щоб оцінити «чим простіше, тим і дорожче». Чесно кажучи, не знаю, чи вразять ці аксесуари для метро вболівальників із інших країн, але знаю, що їх здивує точно у нашому сабвеі.

В одному із переходів на іншу гілку висить представник із тих новеньких - вказівник «Keep left. Тримайтесь лівої сторони.» І ось, дивлюсь я в бік цієї таблички. І в мене вже зараз викарбовуються в голові здивовані обличчя іноземців, які ніяк не можуть зрозуміти одного. Чому люди все одно йдуть в іншу сторону?

Що це? Чи то занадто настирливо нас при радянській владі навчали все робити правою рукою, і настав час протесту усьому правому? Чи то з моральних устоїв: «я на лєво не хожу»? Не знаю. Але спокійніше від цього не становиться. Не знаходжу собі місця.

Тому й вирішила написати цю замітку. Не для того, щоб у когось викликати почуття сорому. Не для того, щоб погнобити наш український менталітет і зробити сурове «анана!». А для того, щоб попрохати.

Попрохати залишити право "дивувати гостей Харкова" ексклюзивним за тими, хто цього, судячи зі своєї діяльності, так вперто хоче. За представниками місцевої влади.

Нехай це вони шокують своїми «золотими» лавками та табличками (ніяк не можу запам’ятати, що це називається табло). Нехай це керівництво метрополітену червоніє за непрацюючі автомати для видачі жетонів, за відсутність касирів, які б могли розміняти гроші, якщо в тебе окрім 20 грн. однією купюрою не має нічого.

І те, що коли подається поїзд на кінцевій станції, в ньому чомусь нестримно пахне туалетом і не найкращим - хай буде також їхньою заслугою.

А нам щоб з вами, не було б соромно, хоча б, за власну поведінку. Поведінку тих, хто щодня користується послугами метрополітену і проводить там, принаймні, 15 хвилин зі своєї доби.